Образ України у творчостi Тараса Шевченка
Хоча серце замучене,
Поточене горем,
Принесте і положити
На дніпровських горах./358/
Поет постійно відчуває звязок з рідною землею, виявляє гарячу синівську любов до неї. У далеких пустельних степах Шевченко прагнув, щоб хоч «крихотку землі із-за Дніпра» його святого «святії вітри принесли»./348/ Співець-патріот, співець-мученик, співець-засланець мріє ще повернутися на кохану Україну, подивитися на її зелені лани, вилити там своє горе:
Може, ще я подивлюся
На мою Украйну…
Може, ще я поділюся
Словами-сльозами
З дібровами зеленими!
З темними лугами! /493/,—
пише Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі…»
А якщо це бажання не здійсниться, то хотів би, щоб хоч його “сльози”–твори долинули до України. Тоді йому легше буде спати вічним сном у далекій землі. Та все ж таки надія побачити Україну рятує поета від думки : “Жить не хочеться на світі “в цитованому вже вірші “Лічу в неволі дні і ночі”:
Ось для чого мушу
Жить на світі, волочити
В неволі кайдани !
Може ще я подивлюся
На мою Украйну./493/
Шевченків образ України – водночас і гли-боко ліричний, і соціально – викривальний (що-до тогочасного ладу), образ історично конкрет-ний (там, де поет малює картини життя, соціальні обставини, як, наприклад, у ав-тобіографічних поезіях, або народні характери, як у варіаціях на на народнопісенні мотиви) і разом з тим гранично узагальнений (особливо там, де поет виливає свої почуття до батьківщини). Власне, це образ її народу в його сучасному і минулому.Заслання, примусова розлука з рідним краєм, безперечно, загострили патріотичні почуття поета. Ностальгією, спогадами про Ук-раїну, роздумами про долю її народу пройнята більшість ліричних творів цього періоду. Не випадково слово «Україна»—одне з найчастіш вживаних в його тогочасній поезії. Як не ви-падково й те, що саме в ті роки написано такі шедеври патріотичної лірики, як «Мені однако-во, чи буду», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Сон» («Гори мої високії»), де почуття саможертовної любові до батьківщини висловлено з такою си-лою пристрасті, що до них важко підшукати аналогії і в ранішій творчості Шевченка, і у світовій поезії. Пригадаймо хоч би рядки вірша «Сон»: