Зворотний зв'язок

Образ України у творчостi Тараса Шевченка

У мурах цитаделі Шевченко переживає процес самоусвідомлення. Глибоко, дуже глибоко зазирає у власну душу, очищується сам в собі, в своїх думках, в своїх могучих переживаннях, мов золото в огні, і з того психічного процесу виходить суцільним, чистим, божеськи правим. Що було буденного, звичайного, пилом припорошеного, випаде з його душі, зостається серце велике, любляче, чисте, мов кришталь. Не кляне ворогів, що позбавили його волі, не лихословить їх, не кличе кари, лиш прощає їм з великим, одиноким смутком, що «не в Украйні буду жить, людей і Господа любить» /336/.

І не тільки сам дійшов до такого, євангельського, погляду на світ і людей, але й товаришів недолі за собою кличе:

Годіть!

Смирітеся, молітесь Богу

І згадуйте один другого.

Свою Україну любіть,

Любіть її. Во время люте,

В останню тажкую минуту

За неї Господа моліть./337/

Кращої ради не міг нiхто тоді дати тій громадці молоді, що переживала пекло «московської тортури». Гнулися душею, ламалися у собі, один на другого ставав. Яку ж велику цiну мала для них така проста та глибокодумна порада! І нині кращої ради над оце просте та правдиве: «свою Україну любіть» годі для українського народу підібрати.

У далекому від України Петербурзі, в казематі, в уяві Шевченка виникає картина рідного краю, вишневі садки, облиті білим цвітом, молоді дівчата, пісні яких не стихали і пiзно ввечері, плугатарі, що поверталися потомлені з поля, матері, які чекають на вечерю свою дружну сімю. Все це поет відтворив у невеликому вірші «Садок вишневий коло хати». Наскільки треба любити народ, природу свого краю, щоб перебуваючи за гратами і чекаючи жорстокого вироку, може навіть не сподіваючись більше побачити Україну, намалювати таку чудову картину.

В період заслання Шевченко пише багато автобіографічних творів, які не залишають каменя на камені від трактування України як якогось раю. У вірші «Якби ви знали, паничі» Шевченко, згадуючи батьківську хату, пише:

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози. Я не знаю,

Чи є у бога люте зло,

Щоб у тій хаті не жило,

А хату раєм називають./505/

Ліричний спогад про своє дитинство, про долю своєї родини підноситься у вірші до широкого соціального узагальнення: поет зображує типову долю мільйонів кріпацьких родин.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат