Максим Рильський Героїчний епос українського народу
Про українські думи згадує вже польський хроніст у XVI ст. Але, зважаючи на те розуміння, яке вкладалося у це слово поляками, про що ми вже говорили, нема підстав запев¬няти, що в цих згадуваннях йдеться саме про думи в нашому розумінні. Проте є записи, які свідчать, що в XVI столітті такий вид фольклору вже існував. Перший запис думи, що виникла, безперечно, в XVI столітті, зроблено в XVII столітті.
Публікації українських історичних народних пісень зу¬стрічаються вже в російських пісенниках наприкінці XVIII сто¬ліття. Проте систематичні записи, публікація і вивчення української народної творчості, в тому числі й епічної, почали¬ся в XIX ст.
В історії записування, вивчення, публікування дум та істо¬ричних пісень українського народу в ХIХ-ХХ ст. відбивається соціальна боротьба, що точилася у всіх галузях культури і науки.
Першою збіркою українських дум та пісень була книга М. Л. Цертелева «Опыт собрания старинных малорусских пес¬ней» (СЦБ, 1819).
Відомому вченому — фольклористу, історикові, літерату¬рознавцю, біологу М. О. Максимовичу належить слава видан¬ня трьох збірників українських пісень та дум (1827, 1834, 1849 pp.). Про один з цих збірників О. С. Пушкін, який дуже цікави¬вся українським фольклором, жартома зауважив самому вче¬ному, що він (Пушкін), мовляв, «обкрадає» («обирает») зібрані Максимовичем пісні. Високо цінив роботу Максимовича й Го¬голь, який не тільки захоплювався українськими піснями та думами, не тільки творчо використовував їх у своїх «Вечорах на хуторі» і особливо в «Тарасі Бульбі», але й сам був чудовим фольклористом, [...] Шевченко вітав «Записки о южной Руси» Куліша (І-ІІ томи 1856-1857 pp.). [...] Фольклорні матеріали, вміщені Кулішем у «Записках», являють безперечну цінність. Між іншим, слід зауважити, що деякі з цих матеріалів взяті бу¬ли у того ж таки Т. Шевченка, М. Гоголя, Л. Жемчужнікова, Марка Вовчка. Сам Куліш, як фольклорист, при неабиякому художньому чутті і немалих знаннях [...] був не від того, щоб «підчистити», «зредагувати», «виправити», інколи просто сфа¬льсифікувати народний твір, у чому він якось одверто й зізнав¬ся.
Фальсифікування народної творчості у декого з фолькло¬ристів XIX ст. увійшло, так би мовити, у звичай. Не раз вказу¬валося на фальсифіковані думи у виданні І. Срезнєвського «Запорожская старина» (1833-1838 pp.). Проте треба застерег¬ти, що питання це потребує ретельного вивчення. Можливо, не все віднесене колишніми фольклористами до фальсифікації під¬ходить під цю категорію.
У другій половині XIX століття слід відзначити ряд сум¬лінних і вмілих збирачів фольклору, таких, як Я. Ф. Головацький («Народные песни Галицкой и Угорской Руси»), П. П. Чубинський (5-й том «Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край»), I. Я. Рудченко («Чумацкие народные песни»), поет I. Манжура, художник Мартинович та ін.
Музику українських дум, які виконувались Остапом Вересаєм, записав, а також опублікував про неї дуже змістовний ре¬ферат, нині перевиданий, композитор і фольклорист М. В. Лисенко.
Першою великою коментованою збіркою українських іс¬торичних пісень і дум були «Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова» (К., 18/4-1875, тт. І і ІІ-й). З точки зору фактичної (а не мето¬дологічної) збірка ця не втратила значення і до нашого часу. [...] Збірка, проте; відзначається великою для свого часу повно¬тою. [...]
Монографія П. Житецького «Мысли о народных мало¬русских думах» (К., 1893), при суперечності й невірності окре¬мих принципових положень, так само містить багатий фактичний матеріал, до неї додано ряд записів дум.
Не можна не відзначити цікавих спостережень в галузі українського фольклору геніального вченого О. Потебні, а та¬кож М. Сумцова і Д. Яворницького (Еварницького).
У 80—90-ті роки минулого століття був записаний і опублі¬кований ряд пісень про життя і боротьбу робітників на заводах і поміщицьких маєтках. Серед збирачів цього матеріалу слід назвати поета І. Манжуру.
Незмірні заслуги в галузі фольклористики революціонера-демократа Івана Франка, його погляди на народну творчість базувалися на матеріалістичному (хоча й не цілком послідов¬ному) розумінні історії. Сам інколи підпадаючи під вплив «школи запозичення», Франко проте різко критично ставився до написаних у дусі «веселовщини» фольклористичних і літера¬турознавчих робіт М. Драгоманова.Франко дуже багато зробив для вивчення українських дум та історичних пісень. Слід, проте, сказати, що твердження, ви¬словлене ним на схилі літ, ніби всі думи про Хмельницького і епоху Хмельницького є фальсифікатами, позбавлене підстав.