Максим Рильський Героїчний епос українського народу

Максим Рильський Героїчний епос українського народу

Українські думи та історичні пісні — одна з найважливі¬ших складних частин української народної творчості. [...] За¬гальновідомі висловлювання про українські думи і пісні Гоголя і Шевченка, з яких другий в захопленні навіть ладен був відда¬ти перевагу нашим старовинним думам, порівнюючи з гомерів¬ськими поемами. Гадаю, що нема потреби цитувати ці висловлення... і в українському малярстві відчувається відгомін захоплення українським історичним епосом. Згадаймо хоча б роботи Рєпіна, поміж них славетних «Запорожців», Васильків¬ського, Самокиша, Сластьона, нашого сучасника їжакевича. Захоплено працює над ілюструванням дум Михайло Дерегус.

Загальновідома роль української думи і особливо пісні в нашій драматургії та музиці. Сюжет думи про Марусю Богуславку творчо запалив Михайла Старицького і Івана Нечуя-Левицького, які на цій основі створили свої драми. Цілком ви¬разно використані Старицьким мотиви думи про Хмельниць¬кого і Барабаша в драмі «Богдан Хмельницький». Гідна уваги опера покійного композитора Б. Яновського «Дума Чорно¬морська», матеріалом для якої послужила славнозвісна дума «Про Самійла Кішку», а також опера В. Золотарьова «Хвесько Андибер» (за однойменною думою).

2

[...] Генетично пов'язані з творчістю староруської народ¬ності, українські думи та історичні пісні мають незаперечні ри¬си спорідненості з найдавнішим з тих, що дійшли до нас, російським билинним епосом — билинами київського та нов¬городського циклів, — першого, само собою розуміється, осо¬бливо. Перекочувавши завдяки історичній долі на далеку північ і зберігши своє життя, знов таки завдяки історичним умовам, до наших днів, билини досі мають ряд особливостей, зокрема пейзажних, що вказують на місце їх первісного заро¬дження.

Ставлячись з належною обережністю до зближення окре¬мих положень і образів (наприклад, образу Альоші Поповича в билинах і Олексія Поповича в думі), пам'ятаючи про різницю й часі походження російського билинного епосу і українських дум і про різну їх історичну долю, ми не можемо не визнати рис спільності в поетиці, в характері, в світогляді, притаманних цим творам народного генія. Зокрема навряд чи можна пояс¬нити простим збігом однаковість імен (і соціальних характери¬стик, що криються в них) Альоші Поповича і Олексія Поповича. Безперечний інтерес являє зіставлення деяких моти¬вів билини про Садка і думи про того ж Олексія Поповича. Взагалі питання про внутрішні і формальні зв'язки билин та дум, яке не раз порушувалося дослідниками, потребує ще свого поглибленого вивчення.

Існують і безперечні ознаки спорідненості українського епосу з епосом болгарським та сербським, на які теж не раз вказували російські і українські вчені. Для порівнювального вивчення епосу слов'янських народів багато зробили такі фольклористи і літературознавці дожовтневого часу, як М. П. Дашкевич, О. М. Пипін, І. Я. Франко. [...]

З

Українські думи здебільшого є творами, пов'язаними з пе¬вними історичними особами або з історичними явищами і пері¬одами. Вони, проте, не злиті в один цільний епос, як це ми бачимо в «Іліаді», «Одіссеї», «Калевалі», «Манасі» і т. ін.

Можна якоюсь мірою встановити «цикли» старих дум, подібні до циклів билин про Іллю Муромця чи про Василя Буслаєва, а також до циклів сербських епічних пісень про Косове поле, про Марка Кралевича і т. ін., — але все-таки це скоріше не цикли, а групи, що стосуються певних історичних епох і, по¬части, осіб (Хмельницький).

Осторонь стоять змістом, але дуже близькі до історичних дум характером, формою і стилем думи побутові і морально-навчальні, що являють собою окрему, досить цікаву групу.

Самий термін «дума» як визначення жанру має книжне, літературне походження. В російську літературу його ввів К. Рилєєв; в українську фольклористику — М. Максимович. Вжи¬вання цього слова Максимовичем пов'язують із польським «duma», проте, приміром, у «Польсько-російському словнику» Станіслава Міллера (Вільно, 1829 р.) серед різних значень сло¬ва дума читаємо таке: «duma — elegia, piesn rycerska, — героїчна пісня, рід віршування сумного і скаржного». До речі, дуже схо¬же пояснення цього слова бачимо ми в сучасному восьмитом¬ному словнику польської мови Яна Карловича, Адама Кринського і Владислава Недзвєдського.