Максим Рильський Героїчний епос українського народу

То він теє од дуків-срібляників приймав, Сам не випивав. А все на свої шати проливав «Ей, шати мої, шати! Пийте, гуляйте! Не мене шанують, А вас поважають. Як я вас на собі не мав, То й честі од дуків-срібляників не знав».

[...] Основна провідна риса українського історичного епо¬су — це патріотизм, безмежна, дійова любов до батьківщини, що виявляється, насамперед, у воєнному опорі загарбникам і поневолювачам. Риса ця помітна в думах більш раннього пері¬оду, які відбивають боротьбу з турками й татарами. Такі думи про козака Голоту, про Івана Удовиченка (Коновченка). Думи цього ряду часто закінчуються загибеллю героя. Є й думи про¬сто присвячені смерті козака чи козаків, знеможених від ран («Про Хведора Безрідного», «Про смерть братів на Самарці» і ін.). Характерні, проте, кінцівки деяких дум, в яких герой або герої гинуть. Наприклад:

Полягла двох братів голова вище річки Самарки,

Третя у Осавур могили.

А слава не вмре, не поляже

Однині до віка,

А вам на многая літа!

Або:

Отоді ж то Івась Вдовиченко помер,

А слава його не вмре, не поляже!

Тут не можна не помітити ознак світлого оптимізму, влас¬тивого народній творчості навіть у тих творах, де описуються сумні й трагічні події...

Особливим піднесенням патріотичного почуття і націо¬нальної самосвідомості позначені думи і пісні періоду визволь¬ної війни 1618-1654 p., думи та пісні, присвячені Богданові Хмельницькому і його соратникам Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Максимові Кривоносу. Величчю народного торжества пройнята, наприклад, чудова маршова пісня того часу «Гей не дивуйте, добрії люди»-.- Глибоким проникненням у суть істори¬чних подій відзначаються думи про Хмельницького та Барабаша і про смерть Хмельницького. Щодо цього надзвичайно характерне таке місце з останньої думи.

На пропозицію вмираючого Богдана обрати гетьманом Івана Виговського близькі козаки відповідають:

Не хочем ми Івана Виговського: Іван Виговський близько ляхів, мостивих панів живе, Буде з ляхами, мостивими панами, накладати, Буде нас, козаків, за невіщо мати.

[...] Зворушливо змальовуються в думах та піснях ніжні взаємини брата й сестри, проводи останнього брата на війну і т. д.Високо уславлюється в думах («Самійло Кішка», «Олексій Попович» та ін.) почуття товариства, про яке так натхненно говорить гоголівський Тарас Бульба в своїй промові, зверненій до козаків у годину «великого поту, великої козацької доблесті».

Дослідники відзначають, що в історичних думах нема лю¬бовних мотивів. Про історичні пісні цього з такою рішучістю сказати не можна.

Побутові морально-повчальні думи, як, наприклад, «Про вдову і трьох синів», виходять за межі нашого розгляду. Вони позначені тою самою високою моральною чистотою, що й ду¬ми про Олексія Поповича, про Івася Коновченка й ін.

7