Максим Рильський Героїчний епос українського народу

Історичним пісням нашим притаманна велика соціальна гострота. Якщо в популярній пісні «Ой, наступила та чорная хмара» показано гнівну розправу «голоти», що «гуляє» в корч¬мі, з зарозумілим ненависним багатієм, не названим на ім'я, а в чумацькій пісні (яку, як і попередню, тільки умовно можна на¬звати історичною) «Ой, косить хазяїн та на сіножаті» відбито конфлікт між безіменним «хазяїном» і так само безіменним «чумаком», то в піснях про Кармалюка, про повстання в с Турбаях (ХУПІ ст.), про вбивство селянами «пана Саливона» (Селивановича, XIX ст.) змальовуються конкретні історичні події, називаються конкретні імена. Пісні такого роду — доку¬менти великого народного гніву.Значення терміну історична пісня може бути різним. В тіс¬ному і точному розумінні це — пісня про певну історичну по¬дію, певну історичну особу. В ширшому розумінні — це пісня про те чи інше явище народного життя, про той чи той рух на¬родних мас. При другому тлумаченні терміну можна говорити про пісні «наймитські», «рекрутські», «бурлацькі», «заробітчанські» і т. ін., як про пісні історичні. Проте надто поширене застосування терміну може призвести і призводить до того, що до категорії історичних пісень відносять всі пісні взагалі. Адже ж нема пісні, нема витвору народної творчості, які б не були так чи інакше пов'язані з історичним періодом, що породив їх, і не відбивали б певних історичних рис.

[...] Для багатьох історичних пісень характерні елементи гострої сатири, звернені проти зовнішніх і внутрішніх ворогів вітчизни і народу.

[...] Літературне походження ряду з них безперечне; в окремих випадках ми знаємо і імена авторів слів та музики пі¬сень, поширених у народі і записаних, як народні; це часто іме¬на професіоналів поетів і композиторів. Відомі і такі поєднання: слова народні, музика композитора такого-то, сло¬ва поета такого-то, музика народна. [...] Взаємозв'язки, взає¬мовпливи і взаємозбагачення професіональної поезії та музики з поезією і музикою народною потребують особливої розмови.

Слід зауважити, що деякі наші фольклористи, не маючи на те достатніх підстав, беззастережно вносять до списку історич¬них пісень агітаційні революційні пісні, бойові, закличні гімни і т. д. Таке поширене тлумачення жанру помилкове, воно утруд¬нює класифікацію народної творчості.

5

Українська дума має яскраві формальні особливості. Дума — це віршований твір, виконуваний (як правило, соло) речита¬тивом, що інколи переходить у більш співучий мелодичний ма¬люнок, під акомпанемент кобзи або бандури (в наш час так зветься один інструмент, що, проте, має різні видозміни), або, рідше, ліри. Рядки в цьому вірші дуже різні довжиною (точніше, кількістю складів). Рима (здебільшого дієслівна) майже обов'язкова, причому часто-густо римується по декілька рядків поспіль. Ось приклад, що його наводить Житецький у своїх «Мыслях о народных малорусских думах», стягненого ре¬чення, побудованого на 14 римованих дієслівних присудках:

Тоді ж то Івась Удовиченко, як од Хвилона, Корсунського полковника, благословенія принімав, Сам на доброго коня сідав, Міждо козацькими таборами пробігав, Шлик із себе скидав, Хрест на себе злагав, Отцеву й материну молитву споминав, Із усяким козаком сердечне прощеніє мав, Старого козака рідним отцем називав, Молодого козака рідним братом узивав, На турецькі табори пробігав, Турецькі намети поперевертав, Турок п'ятдесят під меч узяв, Дев'ятеро живцем ізв'язав,

Перед Хвилона, корсунського полковника, в намет приставляв. («Дума про Івася Удовиченка-Коновиченка»)

Думам властиві складні синтаксичні побудови, періодична мова, що різко відрізняє їх від пісень.

Ф. Колессі вдалося встановити, що при відсутності зви¬чайного для пісень строфічного поділу в думах наявні «поділи на періоди, або тиради, тобто такі групи віршів, з яких кожна містить у собі закінчений образ або закруглену думку». Ф. Колесса взагалі перший український фольклорист, який дав точне визначення форми дум.

Відзначимо деякі стилістичні риси, властиві думам.

Архаїзми, старослов'янські слова і вислови на зразок: «глас», «глава», «злато», «персть», «прах», «смиреніє», «возлюбити», «вкушати», «аще», навіть форми «будеші», «рече» посідають значне місце в мовному складі дум і викону¬ють певну стилістичну функцію, яку добре розуміли і творці дум, і їх виконавці. Останні, як, наприклад, Остап Вересай, знали сучасне значення архаїчних чи псевдоархаїчних слів і ви¬разів, пояснювали їх зрозумілими слухачам словами та вираза¬ми, але вважали за неприпустиме замінювати їх у самому тексті дум.