Максим Рильський Героїчний епос українського народу

Отже, у старій польській літературі термін duma розуміли як героїчну (історичну) пісню, незалежно від її форми, елегій¬ного, сумного змісту. В такому розумінні вживали це слово і польські романтики «української школи», і Юліуш Словаць¬кий.

Думи Рилєєва, який любив і цінив українську народну творчість, своєю формою і характером далекі від українських народних дум.

Лєрмонтов, очевидно, розумів слово дума як роздум, фра¬нцузьке meditation. (Славетна «Дума» — «Печально я гляжу на наше поколенье»). Близький до цього розуміння слова був і Кольцов.Максимовичу належить честь встановлення формальної відмінності кобзарських дум від історичних пісень, причому до більш-менш точного формулювання цієї відмінності він при¬йшов тільки в третьому своєму фольклорному збірнику 1849 р.

Шевченко під деякими своїми віршами поставив підзаго¬ловок «думка» (це слово, як літературний термін, вживалося і польськими романтиками), — а про те, що він добре розумів і відчував стилістичні й віршові особливості дум, свідчить його власна «Дума» в поемі «Сліпий» («Невольник»).

Так чи інакше, в практиці давніх народних співців-кобзарів, які виконували думи, слово це не вживалось. Вони найчастіше називали твори такого роду «козацькими піснями», «піснями про старовину». Пізніше, наприкінці XIX - на почат¬ку XX ст., слово це прийнято було і народними виконавцями дум, причому вони частенько плутали думи в строгому розу¬мінні слова з історичними піснями, що траплялося і з фолькло¬ристами.

4

Історична пісня являє собою особливий жанр, відмінний від дум. У формальному відношенні її характеризують такі ри¬си: куплетна побудова; рими, що більш чи менш суворо чергу¬ються (найчастіше, але не завжди, розташовані за схемами абаб або ж аабб (щоправда, в найраніших записах пісень рим нема); віршовані розміри, властиві українським пісням і інших типів, наприклад, ліричним.

Іноді в історичних піснях є внутрішні рими, наприклад:

Ой, хвалився та козак Швачка, під Білую Церкву ідучи: «Гей, будем брати та китайку драти, та в онучах топтати».

Дієслівному римуванню в історичних, як і в інших, піснях українського народу не надається такої явної переваги, як у думах.

Не підлягає сумніву величезний вплив народних пісень на віршовану практику Шевченка. Відгук їхній ми відчуваємо і у віршах Федьковича, Франка, Лесі Українки і інших поетів до¬жовтневого часу, а також у творах радянських українських по¬етів.

Змістом своїм історичні пісні є яскравим виявом світогля¬ду волелюбного українського народу. В них уславлюються ге¬роїчні подвиги кращих його синів, їх патріотизм, їх беззавітне служіння батьківщині, їх боротьба з ворогами — загарбниками і гнобителями («Про Данила Нечая», «Про Байду», «Про Івана Сірка», «Про Максима Залізняка»). Славу співає український народ таким борцям проти поміщиків, протії соціальної не¬справедливості, як Устим Кармалюк та Олекса Довбуш. У пісні «Про Бондарівну» виступає чудовий образ гордої, сповненої почуття людської гідності дівчини, що дає таку зневажливу од¬повідь «вельможному» панові Каньовському (певно магнатові Миколі Потоцькому —- 1712-1782 pp.), який був залицявся до неї:

Ой, не годен пан Каньовський мене цілувати, Тільки годен пан Каньовський мене роззувати.

Ця трагічна пісня, що закінчується описом загибелі Бон¬дарівни від руки пана Каньовського, не тільки дуже поширена на Україні, але, скільки мені відомо, засвоєна і у Білорусії. Вона лягла в основу поеми Янки Купали «Бондароуна». Є відомості, що пісня про Бондарівну перекочувала і в Польщу.

Історичні пісні дали широкий матеріал українським дра¬матургам. Так, на сюжет пісні про Саву Чалого (зрадника, що перейшов від гайдамак у панський табір і став запеклим пере¬слідувачем колишніх своїх товаришів, які справедливо його по¬тім покарали) і на сюжет уже названої пісні про Бондарівну класик української драматургії І. Карпенко-Карий (Тобілевич) написав дві драми; не без впливу пісні про Кармалюка (поряд з історичними відомостями про нього) написано кілька п'єс українськими радянськими письменниками; мотивами напівісторичної пісні «Ой, не ходи, Грицю, та на вечорниці», скорис¬тався Михайло Старицький (однойменна драма). Сюжет тієї ж таки «Бондарівни» покладений в основу балету українського радянського композитора М. Вериківського «Пан Каньовський».