Відповіді до екзамену з Всесвітньої історії

Особливої могутності Ассирія досягла за царювання Ашшур – націр –апала ІІ – талановитого полководця й дипломата, воєнна стратегія якого полягала в «завданні блискавичних ударів і створенні опорних пунктів на завойованих територіях». Його основні воєнні зусилля були спрямовані на завоювання багатих і слабко захищених сирійсько – фінікійських міст.У 746 – 745 рр. до н. е., скориставшись черговою поразкою ассирійського війська у війні з уратами, про військове угруповання передало царський трон полководцю Пулу, який на згадку про свого уславленого попередника прибрав собі ім’я Тіглатпаласар. Саме Тіглатпаласару ІІІ випало стати творцем Ассирійської імперії. Він сміливо здійснив важливі реформи в державі – адміністративну та військову, зокрема розукрупнив намісництва, передав новоутворені адміністративно – територіальні округи до рук своїх чиновників. Уперше в історії Месопотамії було створено регулярну армію, яка перебувала на державному утриманні, отож мала під собою ширшу соціальну основу і вже тому підвищила свою боєздатність. Тіглатпаласар ІІ установив чітке співвідношення між родами війск – піхотою, кіннотою та загонами бойових колісниць. Згодом бойовий стрій ассирійської армії удосконалив також Саргон ІІ. В армії існували інженерні з’єднання, що вправно будували фортеці, прокладали намощені дороги тощо, відмінна служба розвідки, якою керував той царевич, якого готували на трон. Зброя і технічне оснащення армії були поза конкуренцією. Ассирійські командири зарекомендували себе блискучими тактиками. Хоч Ассирія мала сухопутну армію, все ж вона споряджала й морські експедиції, використовуючи для цього першокласний військово – торгівельний флот Фінікії. Саме Тіглатпаласар ІІІ започаткував масове переселення завойованих народів на збезлюднілі окраїни держави. Небачене раніше переміщення десятків і сотень тисяч людей мало на меті роз’єднати їх, послабити їх опір ассирійському володарюванню й водночас забезпечити Ассирію робочою силою, яка катастрофічно танула в перманентних війнах. Тіглатпаласар ІІІ відновив широкомасштабні завоювання в Передній Азії, він не зміг підкорити Урарту, проте відновив ассирійську перевагу на півночі Передньої Азії. Немов ураган він пронісся з військами по території Сирії і Фінікії , остаточно вирвавши Ассирію з арамейського оточення. Тіглатпаласар ІІІ нарешті завоював Дамаск, скориставшись династичною боротьбою у Вавилоні, прогнав з міста халдеїв і проголосив себе вавилонським царем. Відтоді Вавилон майже на 120 років перебував у складі Ассирійської імперії. На сході ассирійці закріпились в окремих районах Мідії.

Наступний видатний цар Ассирії – Саргон ІІ, прийшов до влади після вбивства сина Тіглатпаласара ІІІ – Салманасара V. Новий цар продовжив політику Тіглатпаласара ІІІ, вміло розвіявши зловісні хмари, які нависли над державою. У 722р. до н. е. він розгромив Ізраїльське царство, перетворив Тір на свого данника, потопив у крові повстання у Каркамиші. Його вимуштрувані легіони легко розгромили об’єднані військові сили Єгипту та філістимської Гази. Ассирійський контроль над Східним Середземномор’ям було відновлено. Убезпечивши західні тили, Саргон ІІ, скориставшись розгромом держави Урарту Кіммерійцями, напав на військо урартського царя Руси і розвіяв їх. Це був початок кінця держави Урарту, зірка якої закотилась. Потім Саргон ІІ розбив на північному сході мідійців. Упродовж десяти років завоював маленькі князівства у горах Тавра і Кілікії ряд карликових царств на які розпалась Хетська держава – фригійських, лідійських, і карійських. Знову завоювавши Вавилон, покаравши непокірне місто, він все ж таки зберіг автономію Вавилону, задовольнившись титулом ассирійського намісника у Вавилоні. Життя Саргона ІІ закінчилось в побудованій ним же новій столиці Ассирії – Дур – Шаррукін. Місце на ассирійському престолі посів його син Сінаххеріб , який спочатку придушив повстання в Вавилоні, а через деякий час у 689р. до. н. е., зрівняв це квітуче місто із землею, навіть затопив його водами Євфрату і прокляв саму територію щоб туди не ступала нога людини. За Сінаххеріба Ассирія продовжувала агресивно - каральну політику і ассирійське військо потопило в крові повстання фінікійсько – палестинських царств, стягнувши з них величезну данину. Сінаххеріб назначив своїм наступником свого сина Асархаддона, чим викликав невдоволення двох інших синів, які згодом вбили свого батька.Послідовник ассирійської жорсткої політики Асархаддон все ж таки відбудував Вавилон, у тому числі і знамениту вавилонську вежу, чим вгамував політичні пристрасті в державі. В зовнішній політиці ж зберігся завойовницький напрямок. Асархаддон зрівняв з землею фінікійський Сідон, у 671 р. до н. е. розгромив єгипетські військо, заволодів Мемфісом і відав його на поталу своїм воякам. У своїй велетенській державі Асаргаддон марно намагався покласти край між партійним чварам, врешті решт , він вирішив догодити обом політичним угрупованням і назначив наступником на ассирійський трон сина від ассиріянки – Ашшурбанапалу, а Вавилонського - сина від вавилонянки – Шамаш – шум – укіну. Ашшурбанапал у 667 – 663 р. до н.е. , начолі війська вдерся у Єгипет, зрівняв із землею «стобрамні» Фіви. Не залишив він в спокої і Вавилон – завдяки черезмірній опіки Ашшурбанапала в місті почалось анти ассирійське повстання, яке було в черговий раз потоплено в крові. Закінчивши з Вавилоном Ашшурбанапал взявся за Елам, де не вщухали політичні міжусобиці. Ассирійська армія тричі вдиралась в еламську столицю, вони стерли Сузи з лиця землі«Протягом місяця весь Елам я знищив» - хвалився Ашшурбанапал. Проте знищення Еламу оголило кордони імперії з боку мідійців і персів.

У 630 р. до н. е. в Ассирії відбувся двірцевий переворот в результаті якого до влади прийшов син Ашшурбанапала, який марно намагався ввести свої війська в Вавилон. Затяжна війна за вавилонський престол призвела до того, що в 627р. до н. е. обрали своїм царем халдея Набопаласара, Вавилон, таким чином остаточно відокремився від Ассирії. Нововавилонське царство заручилось підтримкою Мідії, яка в 625 р до н. е. також скинула з себе ассирійське ярмо. Війна між Ассирією і Вавилоном охопила весь Близький Схід. Здобувши кілька перемог над ассирійцями і їх союзниками, вавилонська армія попрямувала на Ашшур, однак їх випередили мідійці які не залишили в місті каменя на камені. На згарищі Ашшура Набопаласар і ведійський цар Кіаксар, уклали між собою военно – політичний союз, скріпивши його династичним шлюбом. В 612 р до н. е. впала остання ассирійська столиця Ніневія , але останньою крапкою в історії Ассирії стали битви під Харраном (609р) та під Каркамишем (605р до н. е. ). Завойовники вирізали лише знать, простий же люд розвіявся по світу переважно на Близькому Сході, але ассирійська діаспора є і на Україні ( близько 3000 тис. чол)14. Нововавилонське царство. Ассирія ще доживала свої останні дні, Вавилон і Єгипет вже заходилися ділити її спадщину. В 605 р. до н. е. вавилонські війська, керовані царевичем Навуходонасором, завдали нищівної поразки єгиптянам під стінами Каркемиша. Дрібним царькам Сирії, Фінікії, та Палестини лише тоді сталор зрозуміло кому тепер прийдеться платити данину. Того ж 605р Навуходонасор дізнався, що його батько ( Набопаласар) помер і , спішно прибув до Вавилону він коронувався на царство. Новий цар відразу ж приступив до упокоїння Іудеї, яка відказалась платити данину. На початку VI ст. до н. е. його війська двічі вдирались до Єрусалиму, зруйнували цю столицю іудеїв, у тому числі символ єврейської державності – єрусалимський храм бога Яхве, переселили до Вавилонії близько 50 тисяч іудеїв. Найбільшого клопоту Навуходонасору ІІ завдавав Єгипет, який ніяк не міг змиритися із утратою Східного Середземномор’ я й підбивав народи Північної Сирії на антивавилонське повстання. Навуходонасор ІІ захопив фінікійське місто Сідон, острівний Тір, перед яким спасували ассирійські війська, завоював у Південній Палестині князівство Едом – одним словом остаточно перебрав від єгиптян контроль над Східним Середземномор’ям. Невдовзі між Вавилоном та Єгиптом було укладено мирний договір, який був закріплений шлюбом між Навуходонасором ІІ та єгипетською царівною Нітокріс. Цей шлюб дав можливість Навуходонасору невдовзі посадити на єгипетський трон свого родича. Таким чином, за царювання Навуходонасора ІІ Ново вавилонське ( Халдейське ) царство стало могутньою середньоазіатською державою, політичним спадкоємцем ассирійської імперії. Навуходонасор ІІ здійснив у своїй столиці грандіозні будівельні роботи, перетворивши її на одне з найкращих міст Передньої Азії. Саме за його правління в Вавилоні з’явились славнозвісні ворота богині Іштар, висячі сади Симирамиди тощо. Після смерті Навуходонасора ІІ у Нововавилонському царстві загострився етнічний конфлікт між халдеями півдня і північними арамеями. Політичні негаразди тривали цілих п’ять років, доки до влади у 556 р до н. е. не прийшов Набонід, який для того щоб зробити свою владу легітимною одружився із вдовою Навуходонасора ІІ - Нітокріс і всиновив її сина Бел – шар – уцура. Набоніду дісталося нелегке царювання, над його державою нависла загроза перської навали. Соціальна ерозія вавилонського суспільства , наскрізь просякнутого духом наживи, зайшла так далеко, що його рядовим громадянам було байдуже хто буде сидіти на царському троні, - вавилонець чи перс. Навесні 539 р до н. е. перський цар Кір ІІ, добре проінформований про настрої вавилонського населення, начолі свого війська перетнув вавилонській кордон. Набонід розгубився, йому казалось, що можна примусити населення країни обороняти столицю до останнього подиху, якщо позвозити туди статуї богів з усіх месопотамських міст. Однак своїм непродуманим рішенням він лише дав можливість Кіру ІІ звинуватити вавилонського царя у святотатстві та зневазі до народу. Влітку 539 р до н.е. перси розбили під Опісом вавилонську армію, якою командував Бел – шар – уцур, а восени їм здався без бою Сіпар. У лічені дні перські легіони вже стояли під стінами Вавилону. Перси відвели води Євфрату і по його сухому руслу вдерлися в місто. Небонід здався Кіру ІІ на милість переможця і той великодушно подарував йому життя.