Відповіді до екзамену з Всесвітньої історії
Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов’язаних з богом підземного царства Озірісом, центральне святилище якого знаходилось в Абідосі, проте його культ вшановувався у всіх єгипетських номах та у васальних країнах Східного Середземномор’я. Віра єгиптян у потойбічне життя була особливо стійкою. В їхній уяві воскресне не тільки душа, але і тіло, щоб цього разу існувати довічно. З розбудовою єгипетської державності релігії відводилась специфічна роль – дедалі більше задовольняти ідеологічні потреби владних структур, про що яскраво свідчить розроблена жрецтвом система обожнення влади фараона. На відміну від царя шумерського, вавілонського чи ассирійського єгипетський фараон уважався не представником богів, а самим богом ( за життя - Гором, після смерті – Озірісом).
Релігія та міфологія стародавніх єгиптян істотно вплинула на духовний світ інших народів Передньої Азії, передусім східно середземноморських. Зокрема , жителі фінікійського м. Бібл ушановували культ Озіріса, а стародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський лад, їхній бог Яхве, як і єгипетський деміург Пта створив світ за допомогою слова. Античний світ також зазнав впливу єгипетської релігії, особливо в плані вшанування культу Ізіди, храми якої існували в ряді міст Риму, Греції, а також у Галії, Іспанії і Британії.
5.Піраміди і храми стародавнього Єгипту.
В епоху Стародавнього Царства ( 2800 – 2250 р. до н.е.) єгиптяни першими освоїли техніку монументального кам’яного будівництва. Тодішня їхня архітектура була пов’язана із спорудженням гробниць і монументальних храмів. Найдавніший тип – трапецієвидна мастаба ( «лавка», тому що за формою нагадує лавку з утрамбованої землі), прототипом якої найвірогідніше був могильний пагорб, в горішньому поверсі мала приміщення для статуї небіжчика та комори для похоронного реманенту, в підземній частині - камеру для саркофагу з мумією. Потреба виділити царську гробницю, викликана формуванням в Є. централізованої деспотії, наштовхнула будівельників на думку «поставити» кілька мастаб одна на одну. Чотирикутна форма відображає світогляд давніх єгиптян. Чотирикутник - символ земного життя, кожна із сторін має форму трикутника, що символізує небесне життя. Тримірність світу характерна для всіх релігій світу – підземне, земне, піднебесне життя. Фараон з’єднує у собі земне і небесне.Першою пірамідою була гробниця фараона Джосера (ІІІ династія) в Саккара. Найбільші п., які дійшли до нашого часу це п. фараонів IV династії: Хіопса ( 146,5 м), п. Хефрена сфінкс (106м), та Менкаура (66м). Взагалі, було збудовано понад 120 п., але до наших часів дійшли рештки близько 60. Вражає майстерність стародавніх будівників, які з допомогою лише піску ( піщані насипи, пісок як образив), дерев’яних палиць, долота , зубила та власних рук, змогли пересувати, щільно підганяти багатотонні кам’яні брили ( до 2000т).
Піраміди е складовою частиною архітектурних ансамблів з відкритих дворів, поминальних храмів, гробниць фараонових родичів, тощо. Вони були декоровані як зовні ( облицьованиі плитами дрібнозернистого вапняку або рожевого граніту), так і внутрішньо ( напівколони і колони, капітелі яких імітують бутон лотоса чи розкриту квітку папірусі або пальми, зображення священних тварин).
За часів V династії (Старе Царство) будуються відкриті сонячні храми, архітектурною домінантою яких слугував кам’яний обеліск з пірамідальною верхівкою, часом оправлений в електрум. Староєгипетські обеліски прості і виразні вплинули на меморіальну культуру інших народів, зокрема римлян.
В добу Середнього Царства (2050 – 1750) єгиптяни почали оформляти входи до храмів у вигляді пілонів – масивних трапецієвидних башт, прикрашених кам’яними обелісками, тоді ж з’явився новий тип царської гробниці, що був поєднанням поминального храму з пірамідою.
Однак свого найвищого розквіту староєгипетське мистецтво досягло в епоху Нового Царства (1580 – 1085), коли в Є. імперію потекли багатства завойованих народів, що дало змогу фараонам перетворити країну на будівельний майданчик, змінило художні смаки замовників у бік помпезності, декоративної вишуканості. На початку цього періоду єгиптяни остаточно відокремили гробницю від поминального храму. Храм вони як і раніше будували в долині Нілу , гробниці ж вирубували в мертвих ущелинах Долини Царів і в Долині Цариць. Стіни гробниць розмальовували яскравими фарбами що не зблякли й донині. До храмів цього періоду відносяться: храм цариці Хатшепсут у Дер – ель – Бахрі, велетенський зруйнований храм Амона в Карнаці, скельний храм Рамзеса ІІ в Абу – Сімбелі, храм Аменхотепа ІІІ Мемнонія стіни якого були оздоблені золотом, а підлога викладена сріблом ( від нього залишилися лише два сфінкса, які прикрашають набережну Неви) та ін.
6. Виникнення єгипетської писемності та історія її розшифрування.
Найдавніше письмо з’явилось в Єгипті наприкінці IVтис. до н.е. Письмо стародавніх єгиптян пройшло у своєму розвитку три послідовні стадії: піктограму ( малюнкове письмо), ідеограму (передача абстрактних понять) та фонограму ( передача звуків). У Стародавньому Є. поступово склалися три стилі письма: ієрогліфіка, ієратика й демотикка. Найдавніші пам’ятки ієрогліфічного письма ( і –и «священні викарбувані знаки») є «Тексти пірамід», викарбувані на стінах восьми царських пірамід V – VI династій у Саккара (2800 – 2250). Хоч ієрогліфічне письмо проіснувало аж до перших століть нашої ери все ж воно поступово спрощувалось заради скророписання. Таке спрощене письмо наз. Ієратикою, тобто «жрецьким письмом», бо пізніше ним стали користуватися переважно жерці. З VII ст. до н. е. набув широкого вжитку ще простіший стиль, названий демотикою, тобто народним письмом. Цей стиль нагадує нашу стенографію і насилу читається єгиптологами. Писали є. здебільшого горизонтальними рядками справа наліво чи вертикальними – згори до низу, при цьому стовпчик найчастіше розташовувались справа наліво.