Відповіді до екзамену з Всесвітньої історії

Питання до екзамену з історії стародавнього світу

1.Утворення Єгипетської централізованої держави. Раннє і Древнє Царство.

Військом, як правило керував, той царевич, якого готували на трон.

Єгипет розташований в північно – східній частині Африки, де з півночі на південь протікає велика африканська ріка –

Ніл, навколо якої утворилась одна з найдавніших цивілізацій людства – Єгипетська.

Державність з’явилась в Єгипті в другій половині IVтис. до н.е. у формі адміністративно – територіальних одиниць, які пізніше історики назвуть Номи. Кожен ном займав територію окреслену місцевою іригаційною мережею, й був автономним господарським та адміністративним організмом. На чолі ному стояв номах, колишній родовий старшина, а тепер місцевий царьок, який іноді виступав у ролі верховного жерця, керував іригаційним будівництвом, очолював номове ополчення. Природно – кліматичні умови сприяли консолідації Єгипетських номів.

Життєва необхідність централізованого контролю за розподілом паводкових вод Нілу неминуче вела до політичного об’єднання країни. Наприкінці IVтис. до н. е. єгипетські Номи об’єднались у дві держави – Південне і Північне царства, столицями яких стали Єнхаб (Нехен) і Буто. Об’єднати ж Південне і Північне царства зміг володар Скорпіон, що правив у верхньому Єгипті. Першим загально єгипетським царем, об’єднувачем Єгипту, Геродот назвав Менеса, вважають що саме за цього володаря почалося літописання. Але Манес не зумів стабілізувати не спокійну обстановку в державі, це зробили його наступники. Цар ІІ династії – Хасехимуї зумів добитися політичного замирення в країні, тому царі ІІІ династії перенесли свою столицю ближче до Дельти, в Мемфіс, який виріс на місті фортеці Біла стіна ( Хет- ка – Пта, греки ж вимовляли цей топонім як Ейгюптус – Єгипет).

Свого апогею політична централізація Є. досягла в епоху Стародавнього Царства (чи будівників пірамід). В Є. царська влада спиралася на громіздкий адміністративний апарат, який виконував не лише фіскальні, судові та поліцейські функції, а й здійснював контроль за сільськогосподарським виробництвом, піклувався про створення запасів на випадок неврожаю, одним словом керував економічним життям країни.

На місцях повновладними володарями були номархи, які командували полчищами дрібних чиновників. Номархи всіляко підкреслювали свою відданість трону, однак лише для того, щоб замаскувати свій удільний сепаратизм.

В епоху Стародавнього Царства в Є. вже діяла добре налагоджена судова система, яка прийшла на зміну архаїчним общинним судам. Але весь чиновницький і судовий апарат був наскрізь корумпований.

Ядром єгипетського війська було ополчення, проте в цю епоху вже з’явились й постійні військові загони.

2.Єгипет Нового царства. Внутрішня і зовнішня політика.

Період Нового царства відноситься до 1580 – 1085р до н.е. Цьому періоду передував ІІ Перехідний період – з середини XVIIIст. До середини XVI ст. до н.е., який завдяки нашестю гіксосів, призвів до розпаду Єгипту на дві незалежні держави – з столицею у Фівах та Ксоїсі. Гіксои це кочовики – бедуїни, які спочатку наймались на військову службу до нижньоєгипетських номархів, а згодом наводнили собою Дельту. Остаточно визволив країну від гіксоського панування Яхмос І, який започаткував XVIII династію, він направив своє військо у Східне Середземномор’я , де захопив гіксоську фортецю Шарухен. Єгиптяни остаточно розсіяли гіксосів серед племен і народів Передньої Азії й знов взяли під свій контроль Східне Середземномор’я. Історики вважають ці події початком нового етапу староєгипетської історії – Нового Царства.

Цей період в історії Є. ознаменувався широкомасштабною воєнною експансією єгиптян. Причина – велика, могутня армія, для створення якої було мобілізовано всі матеріальні ресурси країни. Було б безглуздям залишати її без діла після того як Є. звільнився від гіксосів. Тому військовий похід Яхмоса І став першим кроком на шляху перетворення Є. в могутню імперію. Третій фараон XVIII династії розширив кордони Є. південний до третього нільського порога, північний - до Євфрату. Кілька успішних військових походів здійснив його син – ТутмосІІ, який «уславився» своїми звірствами на завойованих територіях.