Медичне страхування в деяких країнах східної Європи, Росії, Латвії

o раннє виявлення прихованої патології відносно основних захворювань і своєчасне втручання при зменшенні матеріальних втрат внаслідок нездоров'я.

Застосування технології скринінга як комплексу технологічних процедур призводить до збільшення пропускної спроможності ЛПУ за рахунок виконання стандартних процедур обстеження і підвищення завантаження обладнання [Гурдус В.О., Айвазова М.В., 2001].

В наш час в Україні, на відміну від минулого, ініціатива добровільного медичного страхування належить не роботодавцям і соціальним структурам органів влади, а в основному медичним працівникам, які не є знавцями страхової справи як специфічної економічної галузі, бо медицина і страхування хоч і пов'язані між собою, але все ж таки різні галузі діяльності. Сучасне добровільне страхування не має, як і в Росії, законодавчих заохочувальних стимулів, що не сприяє його поширенню.

Створенням і організацією діяльності страхових структур повинні займатися фахівці страхової справи, економісти та юристи за участю медичних працівників. Тому помилкою є створення в ряді випадків лікарняних кас при медичних закладах і діяльність їх під керівництвом головних лікарів, а не виборних самоврядними органами застрахованих.

На відміну від минулого, теперішнє добровільне медичне страхування не набуло ще такого поширення, щоб стати базою для впровадження обов'язкового страхування, та й вводиться воно з усіх видів соціального страхування не першим, як колись, а останнім - після впровадження обов'язкового страхування пенсійного, від нещасного випадку, при безробітті та на випадок втрати працездатності, тоді як соціальне медичне страхування (на випадок хвороби) є найбільш нагальним. Вивчення і практичне використання минулого вітчизняного страхового досвіду, а також наслідків реформування охорони здоров'я в інших країнах, сприятиме більш ефективному запровадженню всіх форм медичного страхування в Україні.

Єрмілов В.С. (2001) підкреслює, що сьогодні медичне страхування повинно починатися з добровільного страхування. Зараз превалює комерційна форма, а найбільш вигідна для пацієнта - некомерційна форма (лікарняні каси) - поки що не отримала належного розвитку і потребує вдосконалення організації та діяльності.В Концепції розвитку охорони здоров'я населення України [Москаленко В. Ф., Пономаренко В. М., 2001] визначена мета реформування галузі. Це - підвищення ефективності використання ресурсів, створення прозорих фінансово-економічних механізмів нагромадження і використання коштів, необхідних для реалізації конституційних прав громадян на охорону здоров'я та медичну допомогу. Концепція передбачає системні зміни в економічній сфері, в першу чергу, суттєве розширення позабюджетних джерел фінансування охорони здоров'я. Серед них чільне місце будуть посідати загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування, добровільне медичне страхування, кошти територіальних громад, благодійних фондів, цільові медичні збори, добровільні внески та пожертвування юридичних і фізичних осіб, кошти, одержані за надання платних медичних послуг. Визначено, що кошти державного і місцевих бюджетів та страхових внесків будуть спрямовані на забезпечення гарантованого державою рівня та обсягу медичного обслуговування. Бюджетні кошти стануть основним джерелом фінансування цільових галузевих програм. Фонди добровільного медичного страхування та територіальних громад забезпечать індивідуальні потреби населення в медичній допомозі понад гарантований базовий рівень. Концепцією передбачено обов'язковість дотримання та належного фінансування закладів охорони здоров'я усіх форм власності; розвиток державно-комунальної моделі надання медичної допомоги, визначено розподіл функцій між державою та територіальними громадами щодо забезпечення медичного обслуговування населення, створення секторів загальнодоступної медичної допомоги та додаткових можливостей, чітко розмежовані первинний, вторинний і третинний рівні медичного обслуговування, обсяги допомоги на кожному з них.

Колоденко В. О., Тищук М.М. ( 2001) доводять, що згідно досвіду багатьох країн, розширення участі громадян позитивно впливає на вирішення проблем фінансування, управління, контролю якості та ефективності медичної допомоги. Завданням, можливо навіть місією, об'єднань українських лікарів є ініціація і підтримка такого партнерства в якомога більш широкому просторі у всіх регіонах України.

В плані державного регулювання для цього необхідне точне визначення обсягу та критеріїв оцінки якості медичної допомоги, а на рівні регіонального регулювання визначення обсягу і механізмів фінансування в залежності не від форми власності та організаційної структури закладу первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), а від кількості і якості роботи. Питання фінансування та управління закладами повинні вирішуватися разом з громадою з урахуванням специфіки кожного регіону.

Ефективність реформи буде залежати в першу чергу від реорганізації саме ПМСД, яка повинна отримати підґрунтя в ефективній співпраці медичних працівників (професіоналів) і організації споживачів. В цій великій і складній праці знайдеться місце для зусиль: різних державних органів (саме різних державних органів, а не одного лише управління охорони здоров'я); професійних медичних товариств та інших громадських організацій, які опікуються проблемами охорони здоров'я та здорового довкілля; окремих громадян та їх територіальних об'єднань.