Медичне страхування в деяких країнах східної Європи, Росії, Латвії

• посиленням ролі державних органів в регулюванні інвестиційних програм і фінансових потоків відповідно до чинного законодавства

[Андреева О.В., Кравченко Н.А., 2001].

Переплетчиков Л. ( 2000) розкриває основні тенденції реформи латвійської охорони здоров'я, яка почалася в 1993 році. Її основний принцип - централізація всіх фінансових ресурсів і децентралізація заходів в самій галузі. Половина грошових коштів в охороні здоров'я - це податки з населення, друга частина надходить з держбюджету. І працююче, і непрацююче населення застраховане. Здоровий платить за хворого, працюючий - за того, хто не може працювати. При цьому бюджетні кошти "йдуть" за пацієнтом. Хворий сам вибирає медичний заклад, де він буде лікуватися, і туди надходять кошти. У Латвії всі форми медичної діяльності рівні в правах і можуть претендувати на отримання замовлення на лікування пацієнта.

З державних програм залишилися тільки програми по медицині катастроф, переливанню крові і донорству, банку тканин для трансплантацій, проблемам психіатрії і примусового лікування. В амбулаторній ланці в країні йде перехід до інституту сімейних лікарів. Їх в Латвії вже приблизно 1200. У більшості випадків це приватні лікарі, що мають свої обладнані кабінети, що отримали контракт на обслуговування. Йде запис пацієнтів, потім надходять кошти. Підраховано, що сімейні лікарі можуть нормально працювати і існувати, якщо до них записалися 1500 чоловік. Лави сімейних лікарів поповнюють ті, що пройшли відповідну підготовку і сертифікацію терапевта педіатри і, частково, гінекологи.

Поліклініки функціонують, але робота їх трансформується. За відвідування дорослий пацієнт платить приблизно 1 дол.. Крім сімейного лікаря він може побувати у одного-двох фахівців, зробити аналізи. Звільнені від оплати малозабезпечені (при наявності підтверджуючого документа), вагітні, чорнобильці.

Сімейні лікарі приватної практики можуть об'єднуватися, вести загальну практику в приміщенні поліклініки, де є обладнання, кабінети, рентгенустановки, лабораторії і інша інфраструктура. До більшості "вузьких" фахівців тепер в плановому порядку можна потрапити тільки через сімейного лікаря. Без його направлення пацієнти йдуть тільки до психіатра, нарколога, венеролога, ендокринолога.

Зараз приблизно на половині території Латвії вже працює нова модель, коли кошти надходять до сімейного лікаря, а він розподіляє їх між фахівцями. За цим процесом ведеться суворий контроль. Існує спеціальний державний фонд, який видає дотацію починаючому сімейному лікареві для відкриття ним власної приватної практики. Дотація безоплатна, але для її отримання необхідно виконати ряд умов, в числі яких - складання власного бізнес-плану.

В охороні здоров'я Латвії йде перехід на систему оплати за вилікуваного по даному діагнозу пацієнта. Методика лікування повинна бути сертифікована. Якщо хворий лікується по лінії невідкладної допомоги, то в будь-якому відділенні медична допомога йому буде надана безкоштовно. Коли необхідна планова меддопомога, існує система квотування і очікування в черзі. Якщо пацієнт побажає скоротити час, він повинен сплатити всю вартість майбутньої операції.

У лікувальні установи кошти з бюджету (до бюджету охорони здоров'я з держбюджету Латвії виділяється 20,4% від прибутку з податків) надходять через 8 регіональних лікарняних кас, до яких прикріплені сімейні лікарі (амбулаторія) і стаціонари. У доповнення до цього основний бюджет виділяє певну суму для інших потреб медицини. При переказі грошей лікарняним касам враховуються число жителів, людей немолодого віку, немовлят. Якщо пацієнт не записався до якого-небудь певного сімейного лікаря, набирає чинності принцип прописки по місцю проживання.

Нові технології і методи значно прискорили процес лікування. Після оперативних втручань перебування хворого в стаціонарі скоротилося, в середньому, до 10 днів.У статті зазначено, що приватна медицина поки не набула широкого поширення, оскільки не з'явився досить могутній шар представників середнього класу, здатного сплатити медичні послуги зі своїх коштів.

Вартанян Ф. та співавт. (2001) проаналізували наслідки реформ охорони здоров'я в Європейських країнах. Ними відмічено, що за останні роки тільки в Польщі, Чехії і Словакії відзначена позитивна динаміка здоров'я населення. В інших країнах Центральної і Східної Європи зареєстровані різке зростання захворюваності, смертності, значне зменшення тривалості життя, особливо в Росії. В 1998 р. середня тривалість життя склала в Західній Європі 76 років, а в країнах Центральної та Східної Європи - 70 років, в СНД - 66 років, хоча ці сумарні показники мають значні внутрішньонаціональні відмінності.