Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський

Росії щораз більше потребувало земель, коли питання хлібного екс-

порту ставало основною проблемою російської економіки.

Але, не зважаючи на всі ці обставини, Запоріжжя залишалося

потрібним як міцний бар'єр, що захищав Росію від нападів збоку

Криму та Туреччини. Війна з Туреччиною 1768-1774 року змінила

обставини.

З самого початку запорозьке військо було змобілізоване

і брало участь у воєнних діях. Січовики, козацтво,що працювали наймитами - все вирушило на війну.

7.000 запорожців, з кошовим отаманом, билися в авангарді корпусу

князя Прозоровського під Очаковом, Кінбурном, Хаджибеем. Запо-

розька фльотилія діяла на Дунаї. Воєнні заслуги запорожців відзна-

чало вище командування: Калнишевський одержав золоту медаль.

Запоріжжя в тих роках перенесло великий тягар: багато козаків

забито, покалічено; господарство занепало, бо господарі, значна

частина яких не мала родин, були на війні. Запоріжжя утримувало

російські війська, що проходили через «вольносгі», давало коней,

волів, продукти. З будуванням Дніпровської лінії сплюндровано

сади, поля тощо.

Наслідки війни, що закінчилася Кучук-Кайнарджійським миром,

були дуже важливі для Запоріжжя. Проголошення незалежности

Криму від Туреччини та російського протекторату над ним змінило

становище Запоріжжя: татари перестали бути постійними, страш-

ними ворогами, з якими йшла боротьба, 3 другого боку - Запоріжжя

перестало бути форпостом у боротьбі з Кримом і Туреччиною, пере-

стало бути бар'єром, що захищав Україну та Росію від татарських