Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський

Особливо відзначилися запорожці в останній (для Січі) російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., коли всьому війську козацькому низово¬му за доблесть оголосила подяку цариця Катерина II, а кошового Кал¬нишевського, як уже згадувалося, і військового писаря Глобу 1770 р. нагородили золотими медалями (писаря, щоправда, медаллю без діа¬мантів).

Запорозьке козацтво на якийсь час стало «модним» у придворних колах Петербурга. Багато російських вельмож і офіцерів прагнули за¬писатися в реєстри Війська Запорозького, уславленого батальними пере¬могами. Запорозьким козаком записався майбутній видатний полково¬дець Вітчизняної війни 1812 р. М. І. Кутузов, відомий вчений Леонгард Ейлер

4 серпня 1770 р. записався до Кущівського куреня, туди ж 1772 р. записався і фаворит цариці, новоросійський генерал-губернатор Г. По-тьомкін, котрого козаки, за своїм звичаєм, нагородили прізвиськом Грицько Нечоса-через великі буклі його перуки. Підступний, підлий, він став одним з могильників Січі. На лестощі не скупився... «Запев няю вас чистосердечно, що жодного випадку не пропущу, де вбача¬тиму принести будь-яку бажанням вашим вигоду, на справедливості й міцності засновану,- писав 21 червня 1774 р. новоросійський генерал-губернатор Потьомкін Калнишевському, котрого величав «нерозлучним другом», «милостивим своїм батьком».

Та не мине й року, як Запорозька Січ буде знищена саме старання¬ми Потьомкіна, котрий 23 квітня 1775 р. виступить на засіданні цар¬ського уряду з проектом її ліквідації. Доки розроблявся план цієї ка¬ральної операції, цариця Катерина II у своїх листах на Січ «з матір¬ною ніжністю і щедрістю» обіцяла запорожцям золоті гори, присип¬ляючи їхню пильність. А тим часом придворний російський історіограф німець Герард Міллер, за дорученням уряду, розробив так би мовити «теоретичне забезпечення» для цієї ганебної акції, «науково обгрунту¬вав» її необхідність і законність, похапцем сотворивши доповідні запис¬ки - «Коротку виписку про малоросійський народ і запорожців» та «Міркування про запорожців». Монархіст і кріпосник, Міллер, будучи виразником офіційних поглядів на запорозьке козацтво як гніздо кра¬моли, доводив, що Січ «не має права на існування», при її «несамови¬тому управлінні», «злодійських умислах» є «політичною потворою». Насправді ж усе було простіше й страшніше - після перемоги над Ту¬реччиною, фактичного підкорення Кримського ханства (офіційно ж Крим увійшов до складу Російської імперії 1783 р.), потреба в Запо¬розькій Січі, на думку цариці, відпала, а існування цього «острівця, сво¬боди» в тилу імперії було надто небезпечним для монархії і суперечило колонізаторській політиці царської Росії.

Зруйнування Січі на початку червня 1775 р.

Наведені факти малюють картину тих взаємовідносин, які ство-

рилися між Запоріжжям і царською Росією. Повне ігнорування прав

запорожців на їхні землі, повне нехтування їхніми традиціями, з

якими прийшли вони 1734 року на свої землі - характеризують

ставлення царського уряду до Запоріжжя. З другого боку - глибока

різниця між самодержавно-кріпацьким устроєм Російської державита волелюбним демократичним устроєм Запоріжжя, по суті республі-

канським. Існування Запоріжжя з його гаслом - не повертати вті-

качів - було загрозою для кріпацького господарства Російської ім-

перії. Величезну небезпеку для російського устрою являло Запо-

ріжжя, як повсякчасний осередок революційних рухів. Не можна

забувати й економічних питань, зв'язаних з Запоріжжям, а саме -

багатство запорозьких ланів у часи, коли поміщицьке господарство