Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський
Свого часу вартість його була 600 карбованців золотом (за коня давали не більше п'яти). Більше пуда срібла пішло на оправу, довжи¬на якої понад 62 см, ширина-32 см, товщина-10 см. Виготовив його київський майстер Іван Равич. Ось як описує цей шедевр у книзі «Українське золотарство» М. 3. Петренко: «Споріднену з народним мистецтвом орнаментику має срібна оправа Євангелія з дарчим напи¬сом останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишев¬ського, яке зберігається в Роменському краєзнавчому музеї (інвентар¬ний номер 8803). Тут ми бачимо орнаментальні мотиви (розетки, па¬гінці рослин), дуже близькі до прикрас Покровської церкви села Соро¬чинці, а також Преображенського собору в селі Мгар на Полтавщині. Наріжники чільної сторони оправи Євангелія зроблені у формі оваль¬них вінчиків, характерних для київських оправ. Простір між клеймами орнаментований оригінальними стеблами стилізованої трави й аканта. Дуже цікаві прикраси спідньої дошки. Наприклад, пуклі тут виконані у вигляді майолікових розеток, типових для будов України XVIII ст. Між дрібненьким стилізованим листям розсипані купками сніжинки. Корінець прикритий орнаментальною сіткою з густого плетива лози».
А дарчий напис вигравійовано в нижній частині передньої обкладинки: «Сія книга Євангелія іздєлана коштом войска Запорожского низового судії військового Петра Івановича Калнишевського». 1760 р., коли виготовлено пам'ятку, Калнишевеький ще був суддею - вперше кошовим отаманом він став 1762 р., а до «судійства» він тривалий час був військовим осавулом.
Будучи кошовим, він збудував на батьківщині в Пустовійтівці церкву Святої Трійці. Збереглися документи: «В духовну протопопію роменську управу доповідь. Війська запорозького низового пан кошовий ота¬ман Петро Іванович Калниш, в селі відомства протопопи роменської Пустовійтівці, в якому він, пан кошовий, народився, від свого кошту власного знову дерев'яну, в ім'я пресвятої Трійці церкву на місті воль¬ному збудували...» «...В духовну роменську управу доповідь. Відомства протопопії роменської, в приході троїцькім пустовійтівськім закладена в минулому 1773 р. дерев'яна церква, на місці напівзруйнованої, знову будувалася всім коштом до єдиної останньої потреби цього села Пусто-війтівки уроженця, Січі кошового отамана Петра Калниша і збудована вже до самих верхів».
З наведених документів видно, що Петро Калниш вдруге фонду¬вав будівництво церкви.
Після Великої Вітчизняної війни церкву перебудували на клуб. Нині залишки її перебувають у занедбаному стані, вона конче потребує відбудови й реставрації.
1929 р. доктор мистецтвознавства професор С. Таранушенко дослі¬див Троїцьку церкву в Пустовійтівці - змалював і зробив креслення, сфотографував (на сьогодні збереглося 5 фотокарток). Фахівці вва¬жають цей храм, споруджений 1773 р., одним з шедеврів української архітектури.На кошти Петра Калнишевського збудовано й грандіозну дерев'яну Покровську церкву в Ромнах, освячену 1770 р. Як встановив краєзна¬вець Ф. І. Сахно, її споруджували, починаючи з 1764 р., майстри тесляр¬ського цеху містечка Смілого І. Босик, М. Руденко, С. Дзюба, Т. Тертишник, Т. Лихола з помічниками - цих зодчих нарадив Петру Кални-шевському його брат Семен, священик Миколаївської церкви в Сміло¬му, котру вони перед цим спорудили. Покровську церкву будували шість років, датування її 1764 р. викликає сумнів, бо на той час Петро Кал¬нишевеький кошовим не був, а став ним наступного року. Найвизначнішою спорудою Полтавщини була церква св. Покрови, ЗО метрів заввишки, в Ромнах (1764), збудована на замовлення останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського і Д. Чорного (над головними дверима церкви було вирізано напис: «...сооружен храм се во имя Покрова Богоматері коштом й старанием воиск запорожским кошевого благородного гидина Петра Калнишевського й Давида Чорного в лето...»). Побоюючись, що російська царська адміністрація її зруйнує, 1908 р. стародавню церкву перенесли до Полтави, де вона згоріла 1941 р. під час другої світової війни.
На будову церкви св. Покрови вплив мала архітектура тодішніх київських мурованих церков. Провідний спеціаліст у галузі народного й професійного українського зодчества Тит Геврик із США так оцінює цей шедевр: «Одним з найкращих зразків іконостасів був у церкві св. Покрови в Ромнах (скульптор С. Шалматов, 1768-1773). Він був виконаний винятково розкішно в стилі рококо, типовому для українсько¬го сницарства (різьблення по дереву), середини XVIII ст. Іконостас з чотирьох рядів був настільки високий, що деталі його верхівки, увін¬чаної скульптурною композицією Отця небесного серед хмар і путтів, ледве можна було розглядіти з землі. В третьому ряді цього іконостасу були дерев'яні статуї на консолях св. Захарії, св. Аарона, св. Іоанна Хрестителя і св. Євангеліста. В першому (намісному) ряді були чоти¬ри статуї з липового дерева, розміром на три чверті повного зросту; Там були св. Миколай, Діва Марія, Ісус Христос і Покрова Пресвятої Богородиці. На половинках царських воріт було вирізьблено сцену Благовіщення, а над нею - голуба, символ святого Духа. Цю компо¬зицію завершувало зображення міста з лівобережною дерев'яною церк¬вою та Розп'яття, увінчане короною. Над бічними дверима іконостасу також були вміщені корони».
Про унікальність цього витвору можна судити хоча б з того, що ви¬датний майстер С. Шалматов працював над ним майже п'ять років, тоді як у середньому робота над великим бароковим іконостасом за¬бирала від двох до трьох років. Чому ж російсько-царська адміністра¬ція і церковні власті мали намір знищити Покровську церкву в Ром¬нах? Либонь тому, що була вона надто вже українська, козацька - та¬кий собі символ славного минулого краю. Під керівництвом урядовців єпархії Російської Православної церкви ще до 1917 р. було знищено або перероблено багато старих храмів. Ще 1803 р. Синод РПЦ забо¬ронив будівництво рублених церков українського типу. Російська цер¬ковна влада також заборонила прикрашати іконостас скульптурами, коронованою Дівою Марією (це стосувалося й придорожніх каплиць) - ці особливості української церкви були, на думку царських і церковних властей, неправославними, схизматичними, отже, небажаними.