Україна в першій світовій війні

валка доходила до залізничної станції людей напхом садовили у ва-

гони і днями-тижнями везли за Урал, до Перму тощо. Коли нарешті

відкривали вагони, то були випадки, що знаходили там самі трупи.

Так у XX ст. Україна зазнала того ж лиха, що перенесла у 1670-их

роках під час «великого згону». До жаху руїни приєдналися пошесті

тифу, червінки, які косили «виселенців». Ні медичного персоналу, ні

ліків не вистачало, бо все було кинуто на фронт, де зростало число

поранених та хворих. Тяжко підрахувати, скільки людей виселено,

скільки загинуло по дорозі; цю цифру встановлювали на 6.000.000 душ. У самому Київському Комітеті Допомоги зареєстровано 3,306.000

осіб.'"

З осени 1915 року почалася евакуація міст Правобережної Укра-

їни. Київський університет перевезено до Саратова, Політехнікум -

до Воронежу. Школи, державні установи перевозили до різних міст,

розділяючи родини. Порушено було питання про евакуацію Кисво-

Печерської Лаври з її святинями. Вивозили бібліотеки, музеї. У Києві

почалася паніка.

Трагічні події 1914 та 1915 років викликали перелім у ставленні

українців Наддніпрянщини до російського уряду. Зник той «патріо-

тичний» запал, який переживало багато з них на початку війни,

і зростала свідомість, що перемога Росії принесе Україні нові кайда-

ни. Рада ТУП, яка стала єдиним об'єднуючим політичним осередком

партій, ухвалила у вересні 1914 р. постанову про те, що українці му-

сять зайняти невтральне становище у війні. На цій підставі ТУП не

погодилося з діяльністю СВУ, який закликав боротися спільно з ав-

стрійською армією,