Правове становище Гетьманщини у складі Російської держави
Об’єктом дослідження являється період Гетьманщини у складі Російської держави.
Предмет дослідження: правове становище Гетьманщини.
Мета курсової роботи: розглянути, як поступово змінювалися права війська Запорізького в період Гетьманщини.
Задачи:
дати характеристику статей «Переяслівських», «Батуринських», «Московських», «Глухівських», «Коломацьких»
розглянути створення першої і другої малоросійських колегій та виявити наслідки діяльності цих установ.
Для більш повного розкриття теми в роботі використано слідуючи методи дослідження: науково-історичний, аналіз літератури по данному питанню, діалектичний.
Розділ 1.Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських статтях
1.1 Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських статтях “Переяслівських” Б.Хмельницького”
За усталеною впродовж XVI — першої половини XVII ст. традицією гетьмана як військового ватажка обирали козаки із свого середовища на загальній військовій раді. Процедура виборів, що врегульовувалась нормами усного звичаєвого права, передбачала проведення виборів шляхом прямого відкритого безпосереднього голосування. Склад ради не був фіксований, підрахунок голосів не проводився, рішення рада приймала простою більшістю голосів. Вже після перших перемог у ході визвольної війни українського народу наприкінці травня 1648 р. Б Хмельницький розгорнув активну діяльність з метою діквшаціі польське- шляхетської адміністрадії -та створення в центрі і на місцях козацьких військово-адміністратквних органів влади. А на кінець 1648 — початок 1649 р. Україна, що отримала офіційну назву Військо Запорозьке, мала всі основні ознаки державності населення, територія, органи влади і управління, військо, право та ін. Водночас гетьман стає визнаним як всередині країни, так І за її межами главою держави. Навіть Польща в кінці 1648 р. офіційно визнає Б.Хмельницького гетьманом, а в лютому 1649гВ, до Києва прибули польські посли, щоб вручити йому відзнаки гетьманської влади ). [2, С. 184]
Процес утвердження гетьмана — глави держави відбувався за надзвичайно складних внутрішніх та зовнішніх соціально-економічних, військове- політичних, націона-льно-етнічннх та міжконфесійних умов Екстремальна ситуація вимагала від гетьмана активних, рішучих дій» нерідко застосування непопулярних жорстких заходів. За таких обставин перебувати при владі могла лише така неординарна особа, як Б .Хмельницький. Його гострий розум, твердий характер, організаторські здібності, талант військового стратега, дипломатичний хист, магічна сила впливу на оточуючих дає можливість стверджувати, що влада Б.Хмсльницького мала яскраво виражений харязматичний характер.Юридичну основу влади гетьмана складали норми усного звичаєвого права --«давні права та вольності», пристосовані до державного статусу України, і законодавчі акти, санкціоновані державою. Так, у червні 1648 р. загальна військова рада прийняла «Статті про устрій Війська Запорозького», що по своїй суті стали тим конституційним актом, спираючись на який гетьман видавав універсали, скликав раду, вершив суд та ін. [12, С. 19] Але основним правовим джерелом влади гетьмана були міждержавні договори.
Геополітичяе положення України та надзвичайна військово-політичяа ситуація навколо неї неминуче штовхали козацьку державу на шлях активної зовнішньополіти¬чної діяльності. Становлення суверенної української держави, що перебувала в центрі Інтересів трьох могутніх сусідів — Речі Посполитої, Московського царства та Турецької Порти, було просто неможливим без підтримки ззовні. Водночас, вагомим елементом у системі зміцнення державної влади гетьмана було визнання його як носія вищої державної влади монархами інших країн. Розуміючи це, Б. Хмельницький розгортає широку дипломатичну діяльність. Ще в березні 1648 р він уклав військовий союз з Кримським ханством. В кінці 1648 — на початку 1649 р. для налагодження добросусі¬дських відносин та з метою міжнародного визнання Україна обмінюється численними посольствами з Польщею, Москвою, Валамєю, Волощиною, Семигородом Першим вагомим устхом козацької дипломатії стала морська конвенція, підписана у лютому 1649 р з Туреччиною — «Договір поміж цісарем турецьким і Військом Запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі», що свідчило про визнання України, як суб'єкта міжнародного права.
Події кінця 50-х років ХVII ст. не лише сприяли подальшому обмеженню прав Гетьманщини у складі Російської імперії, а й поглибленню залежності українського народу, тобто обмеженими права були не тільки селян, а й інших соціальних класів, насамперед національна українська інтелегенція, яка зазнавала великих гонінь від російського уряду.