Правове становище Гетьманщини у складі Російської держави
За умовами договору Україна зберігала за собою широкий внутрішній державний суверенітет — «давні права та вольності Війська Запорозького» Ратифікаційна грамота московського царя підтверджувала право Війська Запорозького обирати гетьмана та вперше закріпила довічний характер влади гетьмана.
В період правління Брюховецького в 1663 році були підписані “Батуринські” статті де зазначалося примусове постачання їжи війську руському та про передачу міст і населення у володіння царське. Тут же була передача у володіння. На Україні мають бути вислані царські воєводи, очевидно, для прийняття городів на царя і для збирання доходів.
В 1665 році були підписані “Московськи статті”. Вони обмежили внутрішню Автономію В. З., вийнявши з-під влади гетьманського уряду міста й села з населенням некозацького стану підтвердили заборону закордонних зносин без царського дозволу і, нарешті, поставили укра¬їнську церкву й духовенство, хоч і умовно, під владу московського патріарха.
При виборі нового гетьмана Мазепи були прийняті Коломацькі статті, які вже традиційно приймалися при обранні нового гетьмана. Статті забороняли Україні торгувати з Кримом, порушували її фінансову си¬стему. Ст. 19 без усяких застережень проголошувала Укра¬їну частиною Московської держави.
За царювання Петра І Україна зробила останню спробу відновити державну самостійність. Ця спроба пов'язана з іменем Івана Мазепи, який за двадцятирічне гетьмануван¬ня доклав багато зусиль, щоб вивести Україну з "руїни", припинити тут політичне безладдя.
"Решительные статьи" Данили Апостола мали фор¬му наказу царського уряду гетьманові. В цілому статейні пункти Данила Апостола були витримані в дусі ствердження автономії української державності. Росія відповідала на них цілою системою обмежень і ударом саме по цій дер¬жавності.Таким чином, після приєднання до Московської держа¬ви Україна досить довго розвивається як самостійна, неза¬лежна держава. В той же час царизм розпочинає ціле¬спрямований наступ на "права та вольності" українського народу. Спочатку в українських містах запроваджується посада воєводи, створюється Малоросійський приказ, а зго¬дом царські урядовці починають прямо втручатись у ви¬бори гетьмана, полковника і сотників. На початку XVIII ст. цей наступ стає відкритим: зруйнування Запорізької Січі (1709р.), утворення Малоросійської колегії (1722— 1727 рр.), заборона обрання гетьмана.
У 70 — 80-х роках XVIII ст. в результаті політики цар¬ського уряду, спрямованої на скасування будь-якого міс¬цевого самоврядування, в Україні було остаточно лікві¬довано гетьманство (1774 р.), зруйнована Запорізька Січ (1775 р.), скасований полковий, віськовий та адміністра¬тивно-територіальний устрій (1783 р.), закріпачено селян¬ство (1783 р.).
У 90-х роках XVIII ст. до складу Російської імперії ввійшла Правобережна Україна (Київщина, Брацлавщина, Волинь). Західноукраїнські ж землі, Північна Буковина і Закарпаття, залишилися під владою Австро-Угорщини.
Але і у XVIII ст., в час, коли українські землі все більш підпадають під зверхність іноземних держав, не припи¬няється розвиток окремих елементів української держав¬ності. Опираючись на давні демократичні традиції, розви¬вається місцеве самоврядування.
Продовжуються пошуки оптимальної правової системи. З цієї причини тільки в XVIII ст. були три спроби коди¬фікації права в Україні. У 1760—1763 роках проводиться дійова судова реформа.
Головними причинами втрати Україною своєї незалеж¬ності були чвари в середовищі панівної верстви і, особливо, підступність політики Московської держави (пізніше Росій¬ської імперії) щодо України. Укладаючи договір 1654 року, Україна була незалежною самостійною державою. Москов¬ська держава та її спадкоємиця — Російська імперія, по¬рушуючи, ламаючи та знищуючи договір, почала розгляда¬ти Україну, як сукупність звичайних адміністративних оди¬ниць.
Приклад договору 1654 року доводить неможливість входження України в будь-які об'єднання з іншими дер¬жавами без абсолютної гарантії відсутності імперських структур, хай і оновлених, а також вимагає беззастереж¬ного несприйняття умов, що обмежують державну само¬стійність України.
Література