Господарство світу і України в другій половині 60-х - на початку 90-х років XX століття
В країні посилилась масова міграція населення із села в місто. Якщо в 1959 році населення міст становило 47,9%, то в 1981 році - вже 63,4%. Переміщення сільської молоді у ве¬ликі міста, на грандіозні "будови століття" посилило форму¬вання великого прошарку людей з маргінальною субкультурою "гуртожитку". Для цих нових міських жителів не ство¬рювалась нормальна соціальна інфраструктура, що породжува¬ло у них почуття обділеності, неповноцінності і призводило до різноманітних антисуспільних вчинків. Молодь дуже часто потрапляла в жорстокі умови напівкріпосної залежності від начальства через прописку, черги на житло і т.д., погоджува¬лась на некваліфіковану працю в шкідливих умовах. Але для керівництва підприємств це було дешевше, ніж впроваджува¬ти у виробництво нову техніку. В даному випадку бюрократія від імені держави виступала в ролі монопольного роботодавця, тому що в її руках були зосереджені всі соціальні блага.
Однією з форм кризи в економіці, що насувалась, була прак¬тика маніпулювання інформацією, підтасовування розрахунків у проектах, звітах. І хоча десята п'ятирічка (1976-1980) була проголошена "п'ятирічкою ефективності і якості", наслідки роботи виявились дуже скромними. Структура економіки за¬лишалась такою ж, якою вона була в 1930-1950-ті роки, тобто домінувала важка, фондомістка промисловість.
На початку 1970-х років в результаті сировинної і енерге¬тичної кризи ціни на енергоносії на західних ринках різко зросли. Тому було прийнято рішення форсувати продаж на¬фти і газу на Захід. За період з 1960 по 1985 роки частка палива і сировини в радянському експорті піднялась з 16,2 до 54,4%. Прибутки від реалізації нафти і нафтопродуктів скла¬дали 176 млрд. інвалютних карбованців. Однак слід сказати, що ці величезні кошти не впливали суттєво на розвиток еко¬номіки. Затратний механізм перемелював ці гроші, які вкла¬дались в здійснення дорогих, безперспективних і екологічно шкідливих проектів.
Також багато коштів витрачалось на утримання бюрокра¬тичного апарату, що швидко зростав. В 1985 році в країні на¬раховувалось біля 18 млн. управлінських працівників і чиновників різного рівня, або шоста частина всіх зайнятих. Велика частина нафтодоларів просто "проїдалась", йшла на закупку за кордоном продуктів харчування, в основному зер¬на, товарів народного вжитку (взуття, одяг). Величезні кошти виділялись на підтримку комуністичних партій і прорадянських режимів у різних країнах світу, на пропаганду так званих переваг соціалізму і т.д.
Однак на середину 1980-х років надходження від експлуа¬тації нафтових родовищ стали скорочуватись, оскільки багато промислове розвинутих країн зуміли перевести свою економі¬ку на енергозберігаючі технології, в результаті чого попит на нафту зменшився, ціни на світовому ринку почали падати, що негативно відбилось на розвитку радянської економіки.
В 1979 році була здійсненна ще одна спроба уряду О.М. Косигіна реформувати економіку, покінчити з валови¬ми показниками. З цією метою було встановлено показник нормативне чистої продукції, за яким підприємствам по¬винні були зараховувати тільки новостворену вартість, не враховуючи витрат на сировину, матеріали і т. ін. Передба¬чалось, що це нововведення буде стимулювати впроваджен¬ня нової техніки, підвищення якості продукції, змусить відмо¬витись від поділу продукції на вигідну і невигідну. Але це не передбачало радикального реформування командно-адмі¬ністративної системи, а було спрямовано всього лише на її чергову модернізацію. Спроби одночасного посилення гос¬прозрахунку і адресного директивного планування, активі¬зація економічних стимулів при одночасному обмеженні прав підприємств не могли забезпечити економіці серйозних по¬зитивних результатів.Поступово наростала ціла система блокування економічних важелів регулювання народногосподарських пропорцій, в резуль¬таті чого сформувався механізм соціально-економічного галь¬мування. Середньорічний обсяг виготовленої продукції в країні (в натуральному виразі) за 1979 - 1982 роки виявився на 40% меншим у порівняні з 1978 роком. Додаткові надходження енер¬гоносіїв і сировини на експорт не дозволили подолати загальне розбалансування в господарстві країни. Гострий дефіцит, немож¬ливість задовольнити потреби населення в найбільш необхід¬них товарах, відсутність стимулів праці - все це приводило до соціальної і фізичної деградації суспільства.
В листопаді 1982 року після смерті Л.І. Брежнєва гене¬ральним секретарем ЦК КПРС став Ю.В. Андропов, чия діяльність була спрямована на масову заміну міністрів, секре¬тарів обкомів і ЦК союзних республік і всебічного посилення дисципліни. Здавалось, що, змінюючи одних бюрократів на інших, можна буде встановити порядок. До порушників трудо¬вої дисципліни застосовувались різноманітні форми покаран¬ня: зменшення заробітної плати, позбавлення премій, зняття з черги при розподілі житла.
Заходи, спрямовані на наведення порядку і дисципліни, дали деякий економічний ефект. Згідно до офіційних даних, темпи росту економіки в 1983 році складали 4,2% (проти 3,1% в 1992 році), національний прибуток збільшився на 3,1%, про¬мислове виробництво на 4%, виробництво сільськогосподарсь¬кої продукції на 6%. Командні методи керівництва економі¬кою допомогли досягти лише тимчасового успіху, але не спри¬яли стійкому розвитку економіки.