Господарство світу і України в другій половині 60-х - на початку 90-х років XX століття
Власне кажучи, економічна "перебудова" розпочалась з чер¬вня 1987 року, коли було прийнято "Закон про державне підприємство", за яким керівникам і колективам державних підприємств були надані виключно широкі повноваження, зок¬рема, право самостійного виходу на зовнішній ринок, здійснен¬ня спільної діяльності з іноземними партнерами і ін. На прак¬тиці цей закон надавав підприємствам більшу свободу при використанні прибутку: вони могли самостійно вирішувати - направляти його на розвиток виробництва чи на підвищення заробітної плати працівникам. Багато підприємств ішли по другому шляху, що в кінцевому підсумку мало негативні ре¬зультати, оскільки в перспективі не забезпечувало зростання науково-технічного потенціалу. До того ж, закон не передба¬чив, що свобода повинна бути пов'язана з ринковою відпові¬дальністю: збиткові підприємства слід закривати, а випуск про¬дукції, яка не користується попитом, припиняти.
Було обрано "м'який" характер бюджетної політики, коли підприємство в будь-якому випадку отримувало державні кош¬ти на покриття збитків і при цьому не прикладало зусиль для підвищення ефективності виробництва з урахуванням ринко¬вого попиту. В результаті такої політики середній рівень заро¬бітної плати зростав швидше, ніж ціни. За 1985-1991 роки реальна заробітна плата виросла на 51%, але купити на ці гроші було нічого, оскільки чим більшою була зарплата, тим гос¬тріше відчувався товарний дефіцит.
В середині 1988 року було прийнято закони, за якими доз¬волялось відкривати приватні підприємства більше ніж за 30-ма видами виробничої діяльності. У відповідності з цими за¬конами фактично був легалізований великий сектор "тіньової економіки".
На загальній хвилі відродження демократичних ідей по всій країні стало поширюватись робітниче самоврядування, але наприкінці 1980-х років воно пішло на спад, а влада знову перейшла в руки директорів, які пізніше, в 1990-х роках, стали великою економічною і політичною силою в країні.
Характерним явищем пізньорадянського періоду був роз¬виток орендних відносин, на які партійні і державні керівни¬ки покладали великі надії в розрахунку на підвищення заці¬кавленості працівників в результатах праці. У відповідності з Законом про оренду (квітень 1989 р.) трудовий колектив міг взяти в оренду у держави підприємство, щоб в подальшому приватизувати його шляхом викупу за досить символічну ціну.
В 1989-1991 роках загального поширення набули нові фор¬ми виробничих об'єднань - концерни, корпорації, які створю¬вались таким чином: група державних підприємств і під¬розділів галузевих міністерств утворювали певну асоціацію. Тут поєднувались інтереси галузевих, союзних і республікансь¬ких закладів та інтереси директорів підприємств. Державні заклади намагались утримати в своїх руках питання фінансу¬вання і постачання, а директори - вигідно приватизувати підприємства через так звану номенклатурну приватизацію.
В червні 1990 року була прийнята постанова Верховної Ради СРСР "Про концепцію переходу до регульованої ринкової еко¬номіки" і ряд інших документів, за якими передбачалась по¬ступова демонополізація, децентралізація і роздержавлення власності, створення акціонерних товариств, реформування кредитної і цінової політики та системи роздрібної торгівлі обладнанням і сировиною, електроенергією, розвиток приват¬ного підприємництва і т.д. Правда, реалізація цих законодав¬чих актів відкладалась на рік, оскільки уряд побоювався їх впливу на погіршення ситуації в країні.В 1988 році стало зрозумілим, що справи в економіці не покращуються, помітно зростає ціна реформ. Одним із важ¬ливих чинників, який впливав на погіршення економічної си¬туації, були надмірні військові витрати СРСР. Офіційна стати¬стика вперто повідомляла, що на прямі військові витрати в СРСР іде не більше 7% державного бюджету, хоча всім було зрозуміло, що разом з непрямими витратами вони складають до 50% (для порівняння: 52% держбюджету СРСР витрачав на військові потреби в 1943 році, в розпал Великої Вітчизня¬ної війни). Всі ці небачене великі військові витрати суттєво підривали економічний потенціал країни.
Виходячи із "нового політичного мислення" і змін, які відбу¬лись на міжнародній арені, радянське керівництво здійснило ряд дій, спрямованих на зміну зовнішньої політики. Було покінчено з багаторічним поділом світу на дві протилежні систе¬ми. Поступово, починаючи з 1987 року, стали укладатись дого¬вори з США про знищення стратегічних озброєнь. У 1989 р. завершився вивід радянських військ із Афганістану. Радянське керівництво відкрито визнало безглуздою і шкідливою допомо¬гу різним одіозним диктаторським режимам в країнах "тре¬тього світу", які виступали під соціалістичними гаслами.
Окремо слід зупинитись на становищі в сільському госпо¬дарстві. М. Горбачов, як ініціатор і провідний автор Продо¬вольчої програми, продовжував наголошувати на збільшенні інвестицій в сільське господарство. Але при цьому зовсім не обговорювалося питання про докорінний перегляд форм гос¬подарювання в цьому секторі економіки. В листопаді 1985 р. була прийнята спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про подальше вдосконалення управління агропромис¬ловим комплексом", у відповідності з якою на землі з'явився єдиний "господар" - Агропромисловий комітет (АПК) і його багатолюдні структури управління (РАЛО, ОблАПО і т.д.). Над¬ійшли багатомільярдні капіталовкладення із держбюджету. Так, у 1990 році за рахунок підвищення закупівельних цін, черго¬вого списання боргів з колгоспів і радгоспів, дотацій тощо в АПК було направлено близько 100 млрд. крб.