Господарство світу і України в другій половині 60-х - на початку 90-х років XX століття
Наростання кризових явищ в радянській економіці
Поступово із загальноприйнятого лексикону стало зника¬ти слово "реформа", а на його місці з'явились терміни "покра¬щання", "вдосконалення". І хоча на партійних з'їздах і плену¬мах продовжували звучати фрази про необхідність "органіч¬ного поєднання досягнень науково-технічної революції з пе¬ревагами соціалістичної системи господарювання", відомчий монополізм неминуче відкидав ідею науково-технічного про¬гресу, все більшого значення набирала інертність антирефор¬маторського мислення.
Як універсальний засіб розв'язання всіх соціально-еконо¬мічних проблем проголошувалось підвищення керівної ролі комуністичної партії, поширення партійного контролю на всі сфери життя суспільства. У відповідності з рішеннями XXIV з'їзду КПРС (1971) в Статут партії було внесено положення про те, що правом контролю за діяльністю адміністрації, на¬ділялись партійні організації не тільки в сфері виробництва, а й у науково-дослідних інститутах, навчальних закладах, куль¬турно-просвітницьких установах тощо. При цьому зберігалось унікальне становище: партія всюди керує і контролює, а за по¬милки відповідають державні органи і керівники підприємств.
По всій країні поширилась практика організації різнома¬нітних "починів", що була спрямована на досягнення небувалих господарських результатів типу: здати державі "6 мільйонів тонн узбекської бавовни", "1 мільйон тонн кубанського рису", "казах¬станський мільярд пудів зерна" та ін. При цьому зовсім не підра¬ховувались прямі збитки, що були пов'язані з велетенським напруженням людських ресурсів, з порушенням екології.
В цей час великих успіхів досягла так звана "тіньова еконо¬міка", яка розвивалась завдяки тотальному одержавленню госпо¬дарських структур і спритного маніпулювання дефіцитом. Особ¬ливо абсурдним виглядало посилення загального дефіциту на фоні надзвичайно великих надлишків різноманітних видів сиро¬вини і матеріалів. А оскільки керівники підприємств не могли самостійно розпоряджатися надлишковими ресурсами, то за них цю справу робили підпільні ділки, які виконували ринкові функції і допомагали (але в спотвореній формі) підтримувати дієздатність радянської економіки, задовольняючи її потреби. "Тіньовий бізнес", зрощуючись з представниками партійно-державного апарату в центрі і на місцях, контролював міліардні обороти коштів, які не обкладалися податком.
"Тіньова економіка" була неоднорідною за своєю структу¬рою. Сюди можна віднести як індивідуальну трудову діяльність (кустарне виробництво, медичні послуги, побутове обслуговування населення), яка суворо заборонялась або об¬межувалась, так і суто кримінальну діяльність, пов'язану з великими крадіжками товарів і сировини, махінаціями із звітністю, виготовленням на державних підприємствах не¬врахованої продукції та її подальший продаж через держав¬ну торгову мережу, валютні операції і т. ін. За різними оцін¬ками, до середини 1980-х років в цій сфері економіки було зайнято приблизно 15 млн. осіб.
В ці роки керівництво країни намагалось відійти від ек¬стенсивного розвитку економіки, але робити це вдавалось все важче. І хоча офіційно було заявлено, що країна іще в 1930-х роках пройшла стадію індустріалізації, в дійсності економіка СРСР 1960-х - 1970-х років не відрізнялась високим рівнем технічного розвитку. Як і раніше, відбувався процес переходу від домашинних методів праці до машинної техніки в усіх галузях матеріального виробництва, в той час як промислово розвинуті країни уже давно пішли вперед по шляху науково-технічного прогресу.
Зокрема, частка зайнятих важкою фізичною працею в про¬мисловості СРСР на початку 1980-х років складала близько 40% (50 млн. осіб), в будівництві - 60%, в сільському госпо¬дарстві - близько 70%.
Для немеханізованих виробництв були характерними низь¬кий рівень організації праці, порушення трудової дисципліни, пов'язані з пияцтвом, високий рівень плинності кадрів.Для приросту кожного додаткового відсотка валового внут¬рішнього продукту доводилось затрачувати все більші кошти. Так, якщо в роки четвертої п'ятирічки на потреби народного господарства виділялось трохи більше третини всіх бюджет¬них асигнувань, то в одинадцятій п'ятирічці - уже 56%. Постійно скорочувались асигнування на соціально-культурні програми: з 37,4% в 1970 р. до 32,5% в 1985 році. Великого напруження зазнавала економіка через нестачу людських ре¬сурсів. Постійне зниження народжуваності призводило до по¬мітного зменшення частки населення, яка включалась в су¬спільне виробництво: з 12 млн. осіб в 1971-1975 роках до З млн. осіб в 1981-1985 роках.
Вартість незайнятих робочих місць на підприємствах краї¬ни досягла 12% від загальної вартості основних виробничих фондів, що являло небезпеку для нормального функціонуван¬ня економіки. Причому гостра нестача робочої сили в одних регіонах країни поєднувалась з її надлишком в інших.