Господарство світу і України в другій половині 60-х - на початку 90-х років XX століття
Передбачалось покращити систему оплати праці, пов'язати її не тільки з централізованим підвищенням тарифних ста¬вок, але й із матеріальним стимулюванням працівників за ра¬хунок використання частини прибутків підприємств, визнача¬ти заробітну плату за кінцевим результатом роботи.
На підприємствах за рахунок прибутку дозволялось ство¬рювати (за певними нормативами) фонди економічного стиму¬лювання: матеріального заохочення, соціально-культурних за¬ходів, житлового будівництва і фонду розвитку виробництва. За рахунок цих фондів можна було преміювати робітників у відповідності з трудовими показниками, будувати житло і за¬клади культурно-побутового призначення, розширювати вироб¬ництво. Все це отримало назву господарського розрахунку. По суті, підприємствам надавалась оперативно-господарська са¬мостійність (в установлених межах). Вони працювали на прин¬ципах самоокупності, рентабельності, матеріальної зацікавле¬ності і матеріальної відповідальності за досягнуті результати. При цьому зберігався контроль з боку держави за використан¬ням матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.
Вважалось, що нові принципи планування і економічного стимулювання повинні створити у колективах підприємств за¬цікавленість в прийнятті більш високих планових завдань, більш повного використання чинників виробництва, досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції.
Господарська реформа розпочалась дуже активно. Уже в січні 1966 року на нові умови роботи було переведено перші 43 підприємства в 17 галузях промисловості. В жовтні 1965 року було затверджено Положення про соціалістичне держав¬не підприємство, в якому закріплювались його права в сфері виробничо-господарської діяльності, будівництва і капітально¬го ремонту, в галузі матеріально-технічного постачання, фінансів, праці і заробітної плати, а також коло обов'язків і міра відпо¬відальності за їх порушення.
Помітно змінились відносини між підприємством і держа¬вою. Була введена плата за виробничі фонди, за земельні і водні ресурси. Надлишок обладнання дозволялось реалізовувати іншим підприємствам. Встановлювалась залежність між ве¬личиною виробничих фондів підприємства і його внеском в державний бюджет, що повинно було зацікавити підприємства в кращому використанні цих фондів.
Відбулись помітні зміни і в системі ціноутворення: оптові ціни стали більш об'єктивно відображати реальні виробничі витрати і підприємства уже могли отримувати прибуток від реалізації своєї продукції. Із цього прибутку підприємства повинні були вносити до бюджету плату за виробничі фонди, фіксовані (рентні) платежі, а також могли утворювати свої фонди заохочення.
Для підприємств, що були переведені на нову систему гос¬подарювання, було встановлено державний Знак якості. Цей Знак підтверджував стабільність якості даного виробу, високу культуру виробництва і ін.
В 1967 році на нові господарські умови стали переводити цілі галузі промисловості, і до кінця року по-новому працюва¬ло 15% підприємств, на долю яких припадало 37% промисло¬вої продукції. Незабаром на новий порядок планування і еко¬номічного стимулювання стали переходити підприємства бу¬дівництва і торгівлі.
Господарська реформа зачепила і сільське господарство. В 1965 році на Пленумі ЦК КПРС було поставлено завдання ліквідувати негативні наслідки хрущовських "експериментів" на селі. Відмінялись обов'язкові для всіх господарств посіви кукурудзи, відновлювались присадибні ділянки і т. ін.
Змінювалась система закупок сільськогосподарської про¬дукції, вводились тверді (незмінні) і відносно низькі плани за¬готівлі на декілька років наперед, до 1970 року включно. Були підвищені закупівельні ціни на пшеницю, жито і інші культу¬ри, передбачалась диференціація цін у різних природно-кліматичних зонах і районах країни. При надплановому продажу зерна держава встановлювала 50% добавки до основної заку¬півельної ціни. Приймались заходи, спрямовані на поширення господарського розрахунку сільськогосподарських підприємств.Різко збільшилось фінансування аграрного сектора. В 1966-1980 роках, за офіційними даними, туди було направлено 383 млрд. крб., що складало 75% всіх капіталовкладень в сільське господарство за роки Радянської влади. За рахунок цих коштів намагались здійснити грандіозні програми по комплексній механізації, електрифікації сільського господарства, меліорації і хімізації грунтів.
У 1966-1970 роках були виконані завдання по випуску про¬мислової продукції, нарощувались виробничі потужності, підви¬щувалась продуктивність праці. Важливою особливістю цього періоду стало зростання в Україні темпів виробництва пред¬метів споживання. Протягом 1966-1970 рр. зростали потуж¬ності електростанцій та виробництво електроенергії. До дер¬жавних енергосистем були підключені всі колгоспи, радгоспи й населенні пункти, розташовані в сільській місцевості.