Математико-географічна характеристика промисловості Львівської області

Металомісткість галузі визначається значними витратами сировини і основних матеріалів на виробництво продукції. В багатьох галузях вони значно переважають вагу готової продукції. Наприклад, в цукровій промисловості – 5-7 т (витрата сировини), гідролізній промисловості – 5.3 – 7.7 т .

Високоматеріаломісткі галузі мають чітко виражену сировинну орієнтацію. Серед них є кольорова металургія ( крім виробництва легких металів ), чорна металургія з повним технологічним циклом ( частково ), важке машинобудування , лісова промисловість, деякі галузі хімічної і нафтохімічної промисловості (виробництво соди і калійних добрив), промисловість будівельних матеріалів (виробництво цементу, гіпсу, цегли та інших ), легка і харчова промисловість (первинна обробка сільськогосподарської сировини, виробництво цукру, олії та інших) [ 41 ].

Типовою ознакою енергомісткості є, по-перше, частка паливно-енергетичних затрат в собівартості готової продукції; по-друге, витрати палива і енергії на її виробництво. При цьому енергомісткість може розумітись як електромісткість, паливомісткість, тепломісткість.

До високоенергомістких належить виробництво цементу, цегли. Ряд галузей промисловості полімерних матеріалів (виробництво хімічних волокон, синтетичного каучуку та інших). В них частка паливно-енергетичних затрат значно перевищує затрати на сировину і матеріали.

Трудомісткі галузі промисловості виділяються затратами праці на одиницю продукції, числом працівників на певну кількість продукції, або кількістю продукту на одного працівника. Індикатором трудомісткості є показник – частка зарплати у собівартості промислової продукції, але його необхідно коректувати, враховуючи відмінності в рівні кваліфікації робочої сили.

Характерними трудомісткими галузями, що орієнтуються на робочу силу є машинобудування (за виключенням металомістких виробництв), легка промисловість (крім первинної обробки сільськогосподарської сировини), деякі галузі хімічної і нафтохімічної промисловості (виробництво гумотехнічних виробів, пластмас, хімічних волокон та інших). Фактор робочої сили має велике значення практично для всіх галузей промисловості, але його вплив скорочується в міру зниження трудоємкості виробництва [ 41 ].

В промисловості важливе значення має водний фактор. До водомістких галузей з орієнтацією на великі джерела водопостачання відносяться окрім багатьох галузей хімічної, нафтохімічної і легкої промисловості електроенергетика, чорна і кольорова металургія, деякі галузі промисловості будівельних матеріалів і лісової промисловості.

Споживчий фактор при територіальній роз’єднаності природних ресурсів і населення діє в протилежному напрямку до сировинного і паливно-енергетичного фактору. До районів і центрів споживання тяжіють ті галузі, які займаються обслуговуванням населення чи виробляють мало транспортабельну продукцію.

Роль своєрідного фокусу відіграє транспортний фактор, який ніби увібрав в себе вплив інших факторів. Встановлюючи інтенсивність його впливу необхідно врахувати витрати сировини і палива на одиницю продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів , то промислове підприємство вигідно розміщувати поблизу сировинних і паливно-енергетичних баз, оскільки це сприяє скороченню транспортних витрат. І навпаки, в тих випадках, коли витрати палива і сировини менші, ніж вага готової продукції, скорочення перевезень досягається шляхом споживницької орієнтації підприємств.

Співставляючи ступені впливу сировинних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів, а також районів споживання готової продукції на кожну галузь окремо отримаємо таблицю 1, що дасть можливість унаочнити вплив певного фактору на розміщення промислових підприємств в різних галузях [ 41 ].

Територіальна організація промисловості – результат дії певних закономірностей, які полягають у наступному: 1) розміщення промислового виробництва по всій країні з метою найбільш ефективного використання природних, матеріальних і трудових ресурсів ;

2) розміщення підприємств поблизу джерел сировини, палива і енергії, науково-дослідних центрів і інфраструктурних об’єктів, а також до місць зосередження трудових ресурсів і районів споживання готової продукції ;

3) розміщення підприємств у зв’язку з розвитком форм суспільної організації виробництва – концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування ;