Лексичні труднощі перекладу наукової фантастики
Загальні положення
«Рhantasia» грецькою означає уяву, «рhantasticos» — фантазер, впертий мрійник, а фантастика — це щось ви¬гадане, таке, що насправді не існує. Фантастика сприяла філософам і письменникам у витворенні моделей ідеальних держав майбутнього — утопій. Власне, початки її закладено ще в «Незвичайних приго¬дах Ганса Пфааля» (1844) Едгара По, де йдеться про подо¬рож на Місяць, або у «Франкенштейні» (1818) Мері Шеллі, де монстром виступає витвір винахідника. Справжнє відкриття наукової фантастики відбувається в творчості Жуля Верна (1828—1905), розквіту ж цей жанр набуває в письменництві Герберта Уеллса (1866—1946).
Наукова фантастика зображує людське майбутнє, по¬слуговуючись очікуваними успіхами науки і техніки, матеріалізує різноманітні філософські теорії. Прогресивні письменники заходу вбачають у фантастиці гнучкий інструмент критики, проте, здебільшого, це - естетичний прийом, завдяки якому письменник висвітлює найболючіші проблеми сучасності. Таким чином, фантастика, з одного боку, слугує серйоз¬ному письменникові-філософу своєрідним засобом, щоб представити узвичаєну проблему в незвичайному ракурсі, а з іншого — використовуючи багатющий досвід авантюрної літератури, пригодницьких жанрів, обґрунтовуючи неймовірні речі наукою майбутнього, фантастика пожвав¬лює ці глибокі роздуми, надає їх до широкого читацького загалу. До того ж вона стимулює обмежену, заземлену уяву людини в її прагненні осягти безмежний простір навколо неї.
Існує проблема «фізиків та ліриків». Проблема полягає в том, що посьменник, який досконало не вивчав сучасні проблеми фізики, меже змусити свого героя захищати такі положення, які викличуть лише посмішку у реально існуючого фізика. І навпаки, фізик-теоритик, говорячи про тайни художнього мистецтва і не знаючи історію та теорію світової літератури, історію культури зможе викликати аналогічну посмішку у філолога. Останній тип делетантизму є особливо небезпечним бо є розповсюдженим.Діалектичне проникнення в суть речей, у суперечливу складність людських характерів та їх долі, вміння узагальнювати завжди відрізняло справжніх реалістів від письменників, що фіксують швидко минущу буденність. Виникає питання: як співвідноситься фантастика з реалізмом? Адже створенню будь-якого, навіть „приземленого” образу, передує робота уяви. Хотілося б нагадати слова В.І.Леніна: „В найпростішому узагальнені, в найелементарнішій загальній ідеї(„стіл” взагалі) є певний подих фантазії”. Конспектуючи книгу І.Діцгена „Дрібні філософські праці”, Ленін підкреслив фразу: „фантастичні уявлення взято з дійсності, а найправильніші уявлення про дійсність завжди оживають диханням фантазії”.
Отже, уява викликає образи на основі реальних, життєвих сприйняттів, а з іншого боку, найбуйніший порив фантазії, хоч би яким він не здавався свавільним, піддається співставленню з реальною дійсністю, і як один з прийомів дослідження дійсності, по-своєму розширює естетичні можливості реалізму, аж ніяк не відгороджуючись від нього в своєму особливому, винятковому методі.
Сучасні дослідники справедливо вважають, що майже вся новітня фантастика з’явилася з «Машини часу» Уеллса, принаймні, широко послуговується його основним прийомом: протиставлення картин майбутнього, побаче¬них мандрівником у часі, буденному «унормованому», ста¬ну свідомості героя. Окрім того, «Машина часу» побудо¬вана на тих наукових засадах, котрі в самій науці визріли лише через 17 років після опублікування твору і була сформульовані А.Ейнштейном, адже «Машину часу» структуровано на ідеї маніпулюванням просторово-часовим континуумом, суголосній теорії відносності Ейнштейна.
Стало вже тривіальним говорити про залежність наукової фантастики від НТР (наукової технічної революції), але цього ніяк не уникнути, бо, дійсно, розвиток науки і техніки поставив людину на ту сходинку драбини, коли вона оволоділа і стала свідомою про такі речі і явища, про які, до НТР і не здогадувалась. І саме це дало їй право та змогу мріяти та уявляти.
На погляд деяких дослідників, можна виділити два види відображення НТР в художній літературі. В першому випадку мова йде про безпосередній вплив НТР на художнє мистецтво. Такий вплив виявляється в самій мові, в стилі художнього твору, поведінці його героїв; коли наслідкам НТР присвячуються сотні віршів і прямий вплив НТР не є прихованим.
Але значною мірою менш вивченим є другий вид впливу НТР на художню літературу. Мова йде про специфічний внутрішній вплив , про те, як змінюються умови життя людей в епоху НТР і як подібні зміни находять вираження в творчості художників слова. Письменник може переоцінити в своєму творі механізацію праці чи недооцінити важливість людини, її способу мислення, і його твір буде, певний час, мати успіх, але скоро забудеться. А може написати про наукову проблему, незважаючи на те, що вчені через декілька років її розв’яжуть, і його твір матиме популярність серед багатьох поколінь читачів.