Моделі ухилення від сплати податків в Україні

Висновки

Спробуймо узагальнити та систематизувати, чого саме очікують українські бізнесмени, включно з дрібними підприємцями, від податкової гілки нової влади . Багато хто в принципі готовий змінити своє ставлення до податків на краще. І не дурити податкову службу народного Президента так, як дурити податківців за часів інших президентів вони вже звикли. Однак у такому разі мають бути й певні зустрічні кроки, на які підприємництво України має право розраховувати..

1. Головним кроком, що знаменував би реальний поворот податківців у напрямку підприємництва, стало б скасування (як у Росії) інституту податкової міліції. Важко знайти в держапараті ланку більш корумповану й загрузлу в усьому, в чому тільки можна загрузнути, ніж ця. Так само важко знайти відомство, розформувати яке було б іще важливіше. Саме податкова міліція стала уособленням каральної функції оподаткування, що застосовується практично винятково з політичних мотивів (з інших мотивів усе обмежується «стандартною» корупцією).Спочатку країна має перемогти корупцію, а потім уже — якщо знадобиться — створювати орган із такими особливими суперповноваженнями. Інакше в бізнес-середовищі будуть дискредитовані й оподаткування, і право, й держава.

2. Корупція у податковому середовищі є загальновідомою. Найскрутніше при цьому чесним підприємствам, яких усе одно примушують щось відстібнути «за результатами перевіркиВикорінювання хабарництва — і, до речі, й обов’язковості донарахувань — той самий пробний камінь, на якому зможуть перевірити: у керівництво ДПАУ прийшли гідні люди чи буде знову як завжди.

3. Найчастіше свої функції податківці виконують завдяки такій специфічній субстанції, як податкові накладні. Замислювалися вони, ясна річ, із найкращими намірами — звільнити від відповідальності за несплату ПДВ тих покупців, які цей ПДВ своєму постачальникові законослухняно сплатили.

Ну а вийшло все з точністю до навпаки. Оскільки фіктивні фірми податкова знайти не в змозі, то відповідальними зробили не лівих виписувачів, а правих одержувачів. Усупереч, між іншим, не тільки логіці, а й позиції Верховного суду.

Припинення паразитування на невинних — одне із завдань податкової служби.

4. Поруч із цією проблемою є й не менш серйозна — відшкодування «вхідного» ПДВ експортерам. Їх, бідних, «застимулювали» сьогодні до такої міри, що вони вже не знають, як приховати і свій експорт, і пов’язаний із ним борг держави (що виник через вигадану для заохочення експортерів так звану нульову ставку ПДВ).

Виявляється, коли підприємство заборгувало державі, це ще не найстрашніше. Гірше — коли навпаки: держава винна підприємству. Оскільки заперевіряє до смерті, та все одно нічого не відшкодує. Максимум, що можуть зробити реально, — посадити директора та бухгалтера. От і думають бідні експортери, що їм краще:

•чи то доводити «втупу» свою правоту,

•чи то переходити на без ПДВ-шний єдиний податок (і сплачувати його більше, ніж сплачують платники ПДВ, аби тільки не зв’язуватися з боргом собі держави),

•чи то завести в себе «нормальні» види діяльності (прикривши голенький борг не в той бік пристойними податковими зобов’язаннями куди належить),

•чи то «експортувати» в межах України, як багато хто вже навчився.

Якщо свавілля з відшкодуванням збережеться, ця «дрібниця» угробить і експорт, і експортерів.

5. Нерідкими є випадки, коли ДПАУ у своїх роз’ясненнях не тлумачить законодавство, а, м’яко кажучи, перетлумачує його. Випадки незадоволеності якістю податкових законів часто цілком зрозумілі, але вирішувати такі ситуації потрібно не через незаконно-підзаконні перекручування, а шляхом внесення аргументованих пропозицій до парламенту у порядку законодавчої ініціативи.