Іспит з курсу Державні фінанси
18. Організація виконання Державного бюджету.
Виконання бюд-ту полягає у мобілізації запланованих доходів і фін-ні запланованих видатків. Орг-ція виконання бюд-ту покладається на Кабмін; оперативна робота ведеться МінФіном, Держ. податковою адміністр-ю, Держ. казначейством. Виконання бюд-ту здійснюється на підставі розпису доходів та видатків. Це документ складається після затвердження бют-ту відповідно до підрозділів бюд-ної класиф-ції, яка містить повну деталізацію видів дох. та напрямів видатків. Розпис доходів та видатків здійснюється з поквартальною розбивкою, що дає змогу збалансувати бюд-т на різні періоди. МінФін Укр.. протягом бюд-ногоперіоду забезпечує відповідність розпису Держ.бюд-ту встановленим бюд-ним призначенням. Касове виконання бюд-ту (зарахуваня коштів на рахунки бюд-ту та перерах-ня з них) може здійснюватися за 2-ма сис-ми: банківською (рах-ки бюд-ту відкриваються в установах банк. сис-ми) та казначейською (створюється спец. стр-ра – казначейство – яка веде рах-ки бюд-ту, мобілізує кошти і фін-є видатки). В Укр.. застосовується казначейська сис-ма обслуговування держ.бюд-ту Укр.., яка передбачає здійснення держ.казначейством: 1) операцій з коштами держ.бюд-ту; 2) розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюдж.коштів; 3) контролю бюдж.повноважень при зарахуванні надх-нь, прийнятті забов-нь та проведенні платежів; 4) бухгал. обліку та складання звітності про виконання держ.бюд-ту. Виконання бюд-ту за дох. має такі стадії: 1) МінФін здійснює прогноз і аналіз держ. бюд-ту Укр.., має виключне право відстрочок по сплаті податків; 2) Держ. казначейство веде бух. облік всіх надх-нь держ.бюд-ту; 3) органи стягнення здійснюють забезпечення своєчасного та в повному обсязі надх-нь до держ.бюд-ту податків та зборів; 4) податки, збори, ін. дох. держ.бюд-ту зараховуються на єдиний казнач. рахунок держ.бюд-ту і не можуть акумулюватися на рах-х органів стагнення . Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; 2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт та послуг; 5) здійснення платежів; 6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
19. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової наукиФінансова наука виникла у середині XV століття, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед для задоволення різноманітних потреб держави. Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV століття, Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою. Найзначніші наукові дослідження кінця XVI століття належать представникові Франції Ж. Бодену в опублікованій його праці "Фінансові нерви держави" (1577 р). Першими доходами він вважав домени, регалій, а потім податки, основними видатками: забезпечення охорони території; утримання короля, князя; будівництво і ведення війн. Цього часу з'являються досить ґрунтовні роботи з фінансів італійських учених Ф. Петрарки, Бернадо, Дж. Баторо,Н. Макіавелі та інших. У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. У 2 половині 17ст. була оприлюднена відома праця В. Петті “ Трактат про податки і збори”. Він вперше дає наукове трактування податків, значення грошей і економ., ціну речей. Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в XVII—XVIII століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л, фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд. . В 1746 Юсті видає працю “Система фінансового господарства”, в якій вперше були викладені основні положення фінансової науки. Юсті вважають батьком фінансової науки. Наприкінці XVIII століття спостерігається повне пожвавлення розвитку фінансової науки. Ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Заслуги фізіократів у фінансовій науці полягають також у тому, що глава цієї школи Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі в процесі суспільного відтворення, тобто процесі створення та використання суспільного продукту. Очевидно, що цей процес може відбуватися лише шляхом створення й використання фондів фінансових ресурсів. Проте найзначнішим внеском фізіократів у розвиток фінансової науки є те, що вони своєю нищівною критикою наявної тоді фінансової системи вплинули на розвиток класичної школи політичної економії. Заслугою А. Сміта є обґрунтування поділу державних витрат на загальнодержавні та місцеві, а також розробка принципів оподаткування. У другій половині XIX століття вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Саме в цей час фінансова наука стає самостійною сферою знань. Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. XIX століття Е. Сакс, Ф. Нітті, Е. Селігман.Рау. Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи. В 20 ст. на розвиток фін вплинули 2 школи: кейсианство і монетраризм. Вони використовували однакові терміні – доходи, видатки, дефіцит, але мають різні підходи до регулюванню макроекономічних процесів. Основні інструменти Кейнса: державні видатки і податки. Основний акцент – стимулювання попиту. Дефіцит бюджету розгляд як активний засіб позбавлення економ активності суб’єктів господарювання. Основні інструменти монетаристів: пропозиція грошей – це основний інструмент. Виступали за жорстке узгодження доходів і видатків бюджету. В 21 ст. Характерне поєднання економіки з психологію, соціологією і математикою.
20. Фонд соціального страхування у зв‘язку з тимчасовою втратою працездатності.