Порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та П.Ж. Прудона

За цих обставин усе більшу й більшу частину суспільного продукту стає неможливо реалізувати на внутрішньому ринку.

Водночас вчений звертав увагу на те, що нововведення, які зменшують витрати виробництва, не збільшують автоматично кількість споживачів, оскільки фабриканти "завжди знижували ціни на свою продукцію в арифметичній прогресії, звільняючись від робочої сили в геометричній прогресії. Збут надлишкової продукції на зовнішніх ринках також скорочується, оскільки розвиток капіталізму в ранішу відсталих країнах породжує у них аналогічні проблеми.

Таким чином, за умов капіталізму сукупний попит на споживчому ринку виявляється недостатнім для того, щоб придбати всі вироблені товари. До капіталізму такої проблеми не існувало, тому що була велика маса споживачів — дрібних товаровиробників. Але капіталізм руйнує дрібне виробництво, звужуючи тим самим внутрішній ринок. Він породжує загальне надвиробництво, а відтак і кризи. Зазначивши, що "народи...можуть розорятися не лишу від того, що тратять дуже багато, але і від того, що тратять дуже мало", Сісмонді дійшов висновку, що капіталізму внутрішньо притаманні кризи надвиробництва, викликані недоспоживанням. Отже, кризи у Сісмонді — це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно недоспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможливлюють його розвиток.

Сісмонді вважає виходом із ситуації у гальмуванні капіталістичного розвитку, поверненні до дрібнотоварного виробництва та відродженні споживчого попиту дрібних товаровиробників. Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії «третіх осіб», оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а потребує ще й наявності дрібних виробників. Модифікований варіант цієї теорії розвиває Мальтус. Як дрібнобуржуазний ідеолог Сісмонді звертається до урядів капіталістичних країн, щоб вони своєю владою „припинили розвиток капіталізму” і сприяли тим самим встановленню „загального добробуту й достатку” за умов дрібного виробництва.

Погляди на багатство і бідність С. Сісмонді та П.Ж. ПрудонаСімонді також був переконаний у тому, що не можна розглядати багатство безвідносно до споживання окремих людей, потреби яких є метою будь-якого виробництва. На думку вченого, примножуючи матеріальне багатство, нація жертвує метою заради засобів, оскільки час, необхідний для зміцнення тіла та духу, витрачається на виробництво предметів розкоші та поглиблення соціальної нерівності. "Людина сама по собі працює для того, щлб відпочивати, - зазначав вчений, - людина у суспільстві най частіше працює для того, щоб хтось відпочивав. Позбавлення особи дня відпочинку викличе зростання багатства на одну сьому: багаті стануть ще більше прагнути до розкоші, а бідні стануть ще біднішими". Відтак вчений стверджував, що має існувати межа розширення виробництва, співмірна з соціальними доходами.

А Прудон висловив думки щодо шляхів примноження багатсва з іншої тоски зору:

„Для збільшення багатства в даному суспільстві, при тій же кількості населення, потрібні три речі: 1) Дати масам робітників нові потреби, чого можна досягнути тільки розвитком смаку та розуму, інакше кажучи – вищою освітою, яка заставляє невідчутно вийти із становища пролетарія; 2)Бльш і більш розумною організацією праці і промисловості зберегти їх час та сили; 3) З тією ж метою покласти край паразитизму. Ці три умови розвитку багатствапризводять до наступної формули: більш і більш рівномірний розподіл знань, послуг та виробів. Це – закон рівноваги, найважливіший, можна сказати, єдиний закон політичної економії, тому що всі інші – тількі різні його вираження і навіть сам закон бідності не більше як його простий наслідок”.

Що ж мається наувазі під відомим „Законом біності” Прудона? Найпростіше він пояснює його так. „Природа, у всьому своєму творінні, прийняла за правило: нічого зайвого. Економія коштів, казав Фур”є , один із її головних законів. Тому-то, не вдовольняючись вироком нас до праці, вона нам дає тільки необхідне і бідність нам ввозводить у закон, попереджаючи таким чином наставлення Євангелія і всі устави ченців. І якщо ми опираємося її закону, якщо спокуса ідеалу манить до розкоші і задоволення, якщо перебільшена самоповага спонукає за наші послуги вимагати більше, ніж слідує за економічними мірками, природа, швидка в нашому покаранні, обрікає нас на злидні.” Руйнівна бідність, на його думку, є порушенням цього економічного закону, який з одного боку зобов”язує людину працювати для підтримки життєдіяльності, а з іншого співмірює виробництво і потреби. Порушення цього закону є також психологічним фпктором, який спричинюється з одного боку ідеалізмом наших бажань, а з іншого в перебільшеній самооцінці і неоодоцінці інших.

Критика С. Сісмонді закону народонаселення Т. Мальтуса