Порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та П.Ж. Прудона
Дослідники Жід та Ріст писали про Сісмонді так: „Відхід Сісмонді від канонів класичної школи відбувся не на грунті теоретичних принципів політичної економії. У цьому відношенні він, навпаки, проголосив себе учнем адама Сміта. Відхід відбувся на грунті методу, предмета і, на кінець, практичних висновків класичної школи. Сімонді – перший опонент, якого класична школа зустріла на своєму шляху.”
Сміт і Рікардо вивчають економічні процеси як природні, такі, що відбуваються стихійно, Сісмонді намагається дослідити їх як такі, що регулюються державою. Виступаючи з безкомпромісною критикою капіталізму, він заперечує ідею економічного лібералізму та обгрунтовує необхідність державного регулювання процесів виробництва та розподілу суспільного багатства. Якщо класики аналізували реальні процеси створення багатства, його обігу й розподілу, то Сісмонді цікавить, як уряд повинен сприяти його виробництву й розподілу. Піддаючи сумніву принцип "laissez faire", вчений звертав увагу на те, що економічна свобода та необмежена конкуренція порджують анархію виробництва, за якої ніхто не в змозі врахувати дійсну величину попиту та реальні потреби споживачів. За цих умов держава покликана не допустити "поджертви людьми заради багатства, яким вони зовсім не будуть користуватися" оскільки "лише вона єдина може піднятися над матеріальним розрахунком збільшення продукції, необхідної для виживання, і порівняти з ним зростання споживання і достатків всіх, що і має бути метою, до якої прагнуть нації".
Особливості методології С. Сісмонді та П.Ж. Прудона
Сісмонді також застосовує відмінні від ортодоксальних методи дослідження. Він критикує абстрактний метод класиків, ігнорування ними конкретно-історичних обставин. Сам Сісмонді, ставлячи в центр своїх досліджень становище людини, наголошує на необхідності всебічного вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Відтак його можна вважати попередником історичної школи.
А методології Прудона притаманний ідеалізм і суб'єктивізм. Ігноруючи об”єктивні економічні закони, економічні категорії він розглядає як втілення „абсолютного розуму”, як вічні ідеї, відірвані від реальної дійсності. Намагаючись застосувати у дослідженнях діалектичний метод Гегеля, він розглядав рух категорій як економічну еволюцію, пов”язану з безперервним перетворенням одних суперечностей в інші. Прудон обмежує його, по суті, намаганням виявити в категоріях і економічних процесах «добрі» і «погані» сторони. Відтак економічні категорії, процеси і явища Прудон визначав не як єдність суперечностей, а як механічне поєднання протилежних властивостей. Він намагався виявити в економічних категоріях „хороші” і „погані” сторони, обгрунтовуючи необхідність збереження перших та ліквідації останніх. Керуючись таким підходом, Прудон уважав, що завжди можна зберегти добрі сторони й позбутись поганих. Це стосується як економічних категорій, так і капіталістичного виробництва в цілому.
Погляди на вартість С. Сісмонді та П.Ж. Прудона
Сісмонді, як уже було сказано, завершує етап класичної політичної економії у Франції. К. Маркс відносив Сісмонді до класиків на тій підставі, що останній був прихильником трудової теорії вартості. Проте в нього, як і у класиків, немає визначення субстанції вартості. У нього мінова вартість товару визначається витратами праці на його виробництво. Але теорія вартості не відіграє у Сісмонді тієї ролі, що у класиків. Він використовує її здебільшого для того, щоб провести чітке розмежування між трудовими і нетрудовими доходами, підкреслити експлуататорський характер останніх. Ренту він розглядає у фізіократичному дусі — як винагороду природи за виробничу діяльність. Заслугою Сісмонді, однак, було його критичне ставлення до тези Рікардо про те, що гірші землі ренти не дають.На відміну від Сісмонді, Прудон прагнув визначити суть вартості. Для подолання труднощів товарного виробництва (затоварювання, диспропорції тощо) потрібно, на думку Прудона, кожний товар наділити конституйованою цінністю, гарантувати його реалізацію. Своєю теорією конституйованої цінності Прудон намагається усунуги суперечності капіталістичного товарного виробництва, суперечність між товаром і грошима, надавши самому товару властивостей, притаманних грошам. Прудон обгрунтовував теорію „конституйованої вартості”, яка стала наріжним каменем побудованої вченим системи економічних суперечностей, наступним чином.
На думку Прудона, розвиток потреб викликає необхідність вдосконалення виробництва. Оскільки ніхто не в змозі виробити усе необхідне самотужки, виникає поділ праці та обмін. Відтак потреби людей у споживних вартостях породжують обмін та мінові вартості. Вартість Прудон розглядає як вічну абстрактну категорію, що є носієм двох абстрактних протилежних ідей: ідеї споживної вартості і ідеї мінової вартості . Споживна вартість виступає як втілення достатку, багатства, а мінова — як відображення винятковості, рідкісності.
Досліджуючи взаємодію двох видів вартості, Прудон зазначав, що між споживною і міновою вартістю існує внутрішня суперечність, „антиномія”, оскільки зростання пропозиції товарів збільшує загальну суму їх користності, знижуючи водночас їх ринкову ціну. Скорочення пропозиції, в свою чергу, підвищує ціну, але при цьому загальна корисність запропонованих товарів зменшується.