Порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та П.Ж. Прудона

2) Регулювання темпів економічного хростання та обмеження конкуренції. Саме свобода конкуренції призводить до руйнування дрібного виробництва, тобто до відокремлення власності від праці. У такому відокремленні Сісмонді вбачає головну небезпеку, оскільки цей процес відбувається не лише в промисловості, а охоплює й сільське господарство, де формується велика земельна власність і селяни перетворюються на сільськогосподарських робітників. Якщо розвиток виробництва за умов конкурентної боротьби посилює нерівність у суспільстві, призводить до загострення суперечностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї економічного лібералізму, що її пропагували класики.

3) Стримування швидкого прогресу нових винаходів, забезпечення повільної і поступової еволюції суспільства;

Сісмонді висуває твердження, згідно з яким добробут суспільства залежить не стільки від розвитку його продуктивних сил, скільки від справедливого розподілу створеного багатства. Звернувши увагу на соціальні наслідки економічних перетворень та проблему нерівномірного розподілу власності і доходів, Сісмонді одним із перших вказав на необхідність проведення державою також активної соціальної політики.

Отже, Сісмонді вперше поставив питання, яких політична економія раніше не розглядала. Спостерігаючи поляризацію капіталістичного суспільства, він бачить формування двох абсолютно протилежних класів — трудівників і власників — або, за його словами, багатіїв і бідняків. Він проголосив протилежність інтересів багатих і бідних, що, на його думку, посилюватиметься із розвитком виробництва, звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Конкретизуючи це питання, Сісмонді виступив із програмою соціальних реформ, для проведення яких необхідними були "лише поступові і непрямі заходи з боку законодавства, лише здійснення у відносинах між господарем і робітником повної справедливості, яка б покладала на першого всю відповідальність за зло, яке він завдав другому". Зокрема він запропонував наступні реформи.

1)Впровадження соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців.

2)Забезпечення участі найманих робітників у прибутках підприємств.

3)Створення грошових фондів, які б захищали робітників у період безробіття, інвалідності, старості (праобраз мехінізмів соціального захисту).

4)Обмеження робочого дня та встановлення мінімальної заробітної плати тощо.На відміну від Сісмонді, який насамперед наголошував на проблемі нерівномірного розподілу багатства і поляризації суспільства як головній, то Прудон як дрібнобуржуазний ідеолог зв'язував причини труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту. Основною причиною зубожіння й несправедливості він оголошує обмін і гроші. І саме з цих позицій опрацьовує економічну програму реформування капіталізму і обгрунтовує необхідність подолання внутрішньої суперечливості вартості через реформування обміну – сфери обігу.

Відстоюючи приватну власність та прагнучи зберегти товарне виробництво як вершину особистої людської свободи і незалежності, вчений пропагував необхідність преходу великих промислових підприємств та залізничного транспорту в руки асоціації робітників і службовців, підкреслюючи необхідність збереження індивідуальної власності у дрібній промисловості й сілському господарстві.

Стверджуючи, що панування дрібного товарного виробництва сприятиме обміну продуктами праці за трудовим еквівалентом, він висунув проект організації обміну без грошей шляхом заснування спеціального Народного банку. Завданням останнього був прийом товарів у безпосередніх товаровиробників і видачі бонів обміну (робочих, трудових талонів), які б засвідчували кількістьпраці, витраченої на виробництво товарів. Бони обміну – „робочі гроші”, в свою чергу, давали б право їх власникам на отримання необхідних їьм товарів, евівалентних виробленим за затратами часу.

Запровадження безгрошового товарного господарства, «робочих грошей» замість реальних, на думку Прудона, гарантувало б збут товарів за їх конституйованою вартістю, уможливлюючи знищення капіталу та експлуатації. На основі того, що кожен отримував би стільки, скільки виробляв сам, у супільстві панували б рівність і справедливість. У свою чергу відсутність нетрудових доходів забезпечувала б безмежну реалізацію та гармонійний розподіл, сприяючи зростанню багатства і добробуту кожного громадянина і суспільства в цілому, залишивши „добрі” сторони товарного виробництва й ліквідувавши „погані”.