Порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та П.Ж. Прудона

Примирення цих суперечливих сторін за Прудоном відбувається за умов еквівалентного обміну шляхом утворення „конституйованої”, або синтетичної, вартості.

Саме обмін, писав Прудон, об'єднує елементи багатства, створені окремими виробниками і різними галузями виробництва, в одне ціле, забезпечуючи примирення, синтез, взаємопроникнення суперечностей.

У процесі обміну, на ринку, відбувається своєрідний відбір продуктів. Одні з них суспільство визнає за цінності і включає до складу суспільного багатства. Інші — ні. Пройшовши через ринок і отримавши суспільне визнання, вони стають конституйованими вартостями”. Саме обмін робить вартість конституйованою. Водночас нереалізований надлишок споживчих вартостей не включається до складу суспільного багатства, оскільки не є санкціонованою обміном „конституйованою вартістю”.

Таким чином, теорія „конституйованох вартості” Прудона заснована на визначенні двох джерел вартості: обміну та праці. На відміну від Сісмонді, який писав, що „праця є єдиним джерелом багатства...”, Прудон прагнув поєднати трудову та мінову концепції вартості. Вчений визначав вартість не лише як синтетичну, але і як пропорційну.

Створюють й комбінують елементи багатства встановлені лише працею пропорції. Виходячи з цього „закону пропорційності вартостей” Прудон називає конституйовану синтетичну вартість пропорційною.

Отже, конституйована цінність, на думку Прудона, виникає в обміні та обов'язково реалізується на ринку. Вона є конституйованою тому, що передбачає злиття, комбінування окремих елементів багатства в одне ціле, синтетичною тому, що знімає протилежність споживної й мінової цінностей, пропорційною, оскільки виникає в результаті встановлення працею пропорцій, що в них відбувається комбінування елементів багатства. У теорії цінності Прудона важливим є те, що вона поєднує мінову концепцію цінності з трудовою концепцією і визнає два джерела цінності — обмін і працю.

Особливості поглядів на власність П.Ж. Прудона

Рушійною силою економічної діяльності та стимулом економічного прогресу Пудон вважав економічну свободу, засновану на приватній власності та вільному розпорядженні результатами власної праці. В той же час Прудон засуджував власність як засіб привласнення чужої праці та отримання нетрудових доходів всупереч принципу взаємності послуг. У цьому контексті він трактував власність як право, яке суперечить природі і розуму, проголосивши знаменитий афоризм „Власність – це крадіжка”.

Таким чином, П.Ж. Прудон визнавав дрібну власність, яка існує у „помірних і розумних” розмірах. Водночас він був переконаний, що велику приватну власність необхідно знищити з метою встановлення всезагальної справедливості, заснованої на загальній рівності. Обгрунтовуючи цю думку, вчений писав про те, що „Несправедливість та гноблення полягають не в тому, що людина захоплює знаряддя праці або земельну ділянку, а в тому, що одна людина позбівляє всього цього інших людей. Поскільки володіння однієї людини не порушує прав іншої, постільки власність є цілком правомірною формою користування знаряддями і предметами господар.вання. Але існуюча історія власності незмінно базувалася на насиллі та експлуатації. Приватна власність була найглибшою причиною суспілбної нерівності і, відповідно, всіх революцій, з допомогою яких люди прагнули відновити рівність”.

Тлумачення прибутку, заробітної плати, та капіталу С. Сісмонді та П.Ж. ПрудономСісмонді був одним із перших економістів, які піддали сумніву панівну ідею про природність та гармонійність капіталізму. Виступаючи прихильником трудової теорії вартості, прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника, підкреслюючи його експлуататорську природу. „Прибуток підприємця, — писав він, — становить часто не що інше, як пограбування робітників, котрих він використовує”.

Подібно висловився на цю тему і Прудон, критикуючи експлуататорську природу існуючого на той час капіталістичного суспільства: він вважав, що капіталісти „ніколи повністю не винагороджують” робітників, оскільки винагорода робітника „не перевищує його постійних витрат і не забезпечує йому винагороди в майбутньому, тоді як капіталіст знаходить в знарядді, продуктивному працівникові запоруку незалежності і забезпеченості в майбутньому”. Розмірковуючи над природою прибутку, який він розглядав як різновид заробітної плати, вчений висунув концепцію „помилки в рахунках”, згідно з якою капіталісти оплачують вартість індивідуальної праці робітників, привласнюючи при цьому продукт їх кооперованої (колективної) праці. Останній перевищує суму індивідуальних зусиль працівників, оскільки „Найнезначніший статок, найменше підприємство вимагають такої різносторонності, яких одна людина ніколи не може проявити”. „Капіталіст каже, що заплатив робітникам поденну плату, - зазначав у зв”язку з цим П.Ж. Прудон, - Однак справа в тім, що він не оплатив величезної сили, яка виникає завдяки співробітництву робітників, завдяки одночасності і гармонії їх зусиль”.