Порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та П.Ж. Прудона

Ці дрібнобуржуазні ілюзії було породжено недостатнім розумінням Прудоном таких категорій, як гроші, товар, прибуток, капітал та й самої суті капіталістичного виробництва, з ідеєю реформування якого через обмін він виступав.

Погляди на державний лад та роль держави С. Сісмонді і П.Ж. Прудона

Повертаючись до програми соціальних реформ держави Сісмонді, треба зазначити, що він не був соціалістом. Сісмонді проти радикальних реформ, оголошує себе противником комунізму, а його соціальні вимоги обмежуються необхідністю запровадження робітничого законодавства. Сісмонді намагався вирішити соціальні проблеми без знищення капіталізму та індивідуальної ініціативи, наполягаючи на тому, що жержавне втручання в господарське життя допоможе природним ринковим силам діяти більш гармонійно.

Як і Сісмонді, Прудон рішуче засуджував як і буржуазну демократію та монархію, так і комунізм. Він зазначає, що в „суспільстві, про яке мріють соціалісти, слабкі пригноблювали б сильних, ліниві і нездібні жили б за рахунок трудящих та здібних. Комунізм є система рабства, оскільки спільність володіння вимагає примусової організації праці, позбавляє членів суспільства свободи дій і перетворює їх всіх на рабів держави”. Рушійною силою суспільства він вважає клас дрібних виробників, економічну основу якого становить дрібна власність і якому притаманна певна відокремленість, ізольованість. Зв'язок між окремими господарствами має здійснюватись через обмін і взаємодопомогу. Його члени не повинні об'єднуватися в жодні державносуспільні організації. Тут ми і стикаємось з однією з найсуттєвіших відмінностей між поглядами Сісмонді і Прудона: є їхнє відношення до ролі держави у житті суспільства. Сісмонді виступав за активне втручання держави в економічне життя, виконуючи роль реформатора капіталізму і будівника нового ладу справедливого розподілу багатства, а Прудон взагалі виступає проти держави.

Виступаючи за організацію Народного банку та визволення робітників за допомогою виробничих, споживчих та кредитних асоціацій, заснованих на принципах взаємодопомоги („мутуалізму” – взаємності послуг), Прудон дійшов висновку, що за цих умов відбудеться урівноваження діючих у суспільстві соціальних сил і відпаде необхідність у державному управлінні. Він стверджував, що ліквідація нетрудових доходів, справедливість в обміні та рівність на основі злиття класів у один (трудящих) зробить уряд непотрібним. „Раз капітал і праця будуть ототожнені, - писав П.Ж. прудон, - суспільство зможе існувати самостійно не потребуючи уряду”. Відтак урядова система, на думку ослідника, зіллється з економічною, що уможливить анархію (відсутність уряду, державної влади), а рушійною силою економічного розвитку стане клас дрібних власників, не об”єднаний ні в яку суспілбно-державну організацію.

Теорія відтворення і криз С. СісмондіЦя теорія е наріжним каменем економічного вчення Сісмонді. Він заперечував "закон ринків" Сея та класичну доктрину безперервного нарощування суспільного багатства на основі розвитку виробництва та нагромадження капіталів. На противагу класикам, Сісмонді стверджував, що споживання не є "безмежною силою, здатною знищити безмежне виробництво".

Він метою капіталістичного виробництва називає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням є основною суперечністю капіталізму. Такої суперечності не існує, на його думку, в ізольованому господарстві Робінзона, не існує її у дрібному товарному господарстві.

Суперечність між виробництвом і споживанням за умов капіталізму проявляється у труднощах збуту товарів, у кризах. Усупереч твердженням класиків (особливо Сея), що товари обмінюються на товари, Сісмонді вважає, що товари купуються на доходи. Звівши реалізацію до особистого споживання, а вартість до суми доходів, як і Сміт, вчений робить висновок, що для реалізації всіх виготовлених товарів необхідно, щоб виробництво відповідало доходам суспільства. Зменшення доходів відповідно зменшить попит на товари, і частина їх залишиться нереалізованою. „Виробництво, — писав Сісмонді, — має співвідноситись із суспільним доходом, і ті, хто заохочує до безмежного виробництва, не турбуючись про те, щоб визначити цей дохід, штовхають націю до загибелі, сподіваючись відкрити їй шлях до багатства”. З розвитком капіталізму, стверджував він, звужується внутрішній ринок. Це відбувається у зв"язку з наступним.

Зменшується дохід робітників, тому що частина їх витісняється з виробництва машинами і не виявляють попиту на споживчі товари. Таким чином С. Сісмонді теж вказує на негативний бік машин, як і зазначає Прудон. А так як зайнятим у виробництві капіталісти намагаються платити якомога менше, водночас зростаюче безробіття знижує ціну на робочу силу на ринку праці і попит зайнятих робітників також знижується.

Зменшується споживчий попит і з боку капіталістів, які у погоні за нарощуванням обсягів виробництва спрямовують на нагромадження все більшу частку прибутку, що її мали б використати на споживання (виробниче нагромадження Сісмонді ігнорує).