Суть і розвиток монополій
В європейських країнах, а також у Японії антимонопольний про¬цес відбувався пізніше, ніж в Сполучених Штатах. Це поясню-ється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об’єднань. Так, перші закони проти монополій в Європі були прийняті лише в 30-х роках ХХ ст. (Бельгія і Голандія — у 1935 р., Данія — у 1937, Великобри-танія — у 1948, ФРН — у 1957, Франція — у 1963). А у країнах Схі-дної Європи такі законодавчі акти взагалі з’являються лише напри-кінці 80-х років.
Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є лібе-ральнішим, ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господар¬ство, видобуток вугілля, зв’язок, страхування тощо. Є винятки, що стосуються деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між ма¬лими й середніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов’язані з раціоналізацією.
Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сього-дні і на міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄЕС, теж містять заборони монополістич-них угод та створення монополій. Вони є також об’єктом міжурядо-вих до¬говорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисло¬вості і торгівлі та ін.
Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборо-ну крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося ро¬зуміння того, що монополія, як один із основних факторів зрос-тання прибутку не може бути “приборкана”. Тому основним завдан-ням є по¬ставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополія-ми: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання ви-кори¬стання монопольної влади. Законодавство країн Заходу діє в основ¬ному за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допус¬тити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існую-чою. Та¬кими попереджувальними заходами є заборона об’єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тоб-то, йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює кон¬курентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких мір-кувань були забо¬ронені холдингові компанії.
У світовій економічній практиці розрізняють три основних типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне та диверсифіка-цію. Перший тип має місце, коли об’єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альте-рнативні послуги. Отже, в результаті їх об’єднання існує загроза монополізації галузі, що само по собі веде до негативних економіч-них наслідків. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законодавчими актами. Інші два — вертикальний (об’єднання двох фірм, пов’язаних виробничою чи технологічною залежністю) та ди-версифікація (об’єднання фірм-виробників різнопланових продуктів чи послуг) кон¬тролюються менше і відношення до них більш лібе-ральне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків.
Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних при-бутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адмініст-ративне пока¬рання за порушення антимонопольного законодавст-ва, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.
Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є край-нім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдала-ся до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і на¬хабно діяти всупереч антимонопольній політиці. Проте й такі фа-кти знає історія. На початку нашого століття було розпущено “монс-тра” серед американських монополій, нафтовий трест “Стандарт Ойл”, також постраждала компанія “Американ Тобакко”. За сучас-них умов було розукрупнено “AT&T”, “Алкоа”, “Дюпон”.
Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство по-стійно вдосконалювалося і на сьогодні є дійовим інструментом. Во-но дало змогу значною мірою стримати монопольні тенденції, сти¬мулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза пе¬реслідування законом примусила фірми уникати явних монополь-них ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тіль-ки зберегти, а й посилити конкурентне змагання.
А яка ж ситуація з антимонопольною діяльністю в Україні? За словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики являються настільки новими та незвичними, що не сприй¬маються інколи навіть досвіченими експертами.
Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР во-на відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централі-зації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень моно¬полізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшив-ся, оскільки держава протягом останніх років, послабивши конт-роль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його об-меження шляхом створення і підтримки конкуренції.