Суть і розвиток монополій

Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з най¬вищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Моно¬полії, реалізуючи переваги крупного виробництва, забезпечу-ють еко¬номію суспільних витрат виробництва й обігу.

Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Пе¬релік їхніх “гріхів” є значно довшим. І перший серед них — прак-тика встановлення монопольних цін. Монополії встановлюють над-то ви¬сокі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспі-льних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки моно¬полістам і водночас обкладають споживачів своєрідною “да-ниною” на свою користь. Покупці змушені купувати товари за ціна-ми вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони отримува-тимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спо-стерігається голов¬ним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньо-му. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невели-кий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів.

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стриму¬вання запровадження технологічних новинок, уповільнення ново-вве¬день. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього виплива-ють, по¬слаблюють стимули до постійного вдосконалення виробни-чого про¬цесу, до зростання його ефективності. Ті ефекти, які в умо-вах конку¬рентного ринку досягаються шляхом раціоналізації, моно-полія може досягти “меншою кров’ю” — за рахунок свого “привіле-йованого” ста¬новища. Проте це зовсім не означає, що НТП має зу-пинитись. За те¬перішніх умов і монополіям не забезпечується спо-кійне життя, їм до¬водиться постійно вступати в конкурентну боро-тьбу, захищаючи свої позиції. Це примушує шукати шляхи змен-шення виробничих витрат, у тому числі через удосконалення техні-ки та технології. Але сама мож¬ливість уникнути конкуренції та що-денної гонитви за лідерством у НТП використовується у зручних ситуаціях і веде до уповільнення економічного розвитку. В цьому плані найбільш шкідливою є адміністративна монополія. Тут у ролі монополістів здебільшого вис¬тупають технічно та економічно від-сталі підприємства.

У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у про¬екти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи, або істотно зменшую-чи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств на-селення виробництва. Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального розподілу ресур-сів приблизно на 2% (що складає кілька десятків мільярдів доларів) зменшують ВНП США.Доведено, що монополія зумовлює застій та загнивання госпо¬дарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормально-му ринку. Недаремно лауреат Нобелівської премії, видатний аме-риканський еко¬номіст Поль Самуельсон, зважуючи позитивні та не-гативні риси і наслідки монополії, робить однозначний висновок: “це економічне та соціальне зло”.

3. Антимонопольна політика держави.

Історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявилися відразу, і це особливо відчули широкі верстви населення. Намагання великих об’єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльнос-ті останніх. Такі настрої населення набули особливого розмаху у США, Канаді та Австралії, де процеси монополізації проходили найбільш швидко, а їх негативні наслідки були разючі. Саме тому в цих, а потім і в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.

У Сполучених Штатах першим законодавчим актом, спрямова¬ним проти монополізації економіки, був “Антитрестівський акт Шер¬мана” (1890 р.). За ним оголошувалося незаконним створювати мо¬нополії або вступати в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. діє і дотепер. Саме він, вва¬жається, заклав основи світової антимонопольної кампанії. Цим са¬мим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його, моно¬полії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття кор-по¬рацій, за якого ліквідовувалась виробнича і правова самостій-ність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювалися неглас¬ними “джентльменськими” угодами або так званим лідерст-вом у цінах. Порушення “Акту Шермана” каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. дол. і тю¬ремним ув’язненням до 3 років за кожне порушення. Кор-порації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. за кожне порушен-ня.

Пізніше був прийнятий “Закон Клейтона” (1914), який заборо-нив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або “погли-нання” фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був “Акт про Федеральну торговельну комісію” (1914), що був прийнятий, щоб привести в дію попередні антитрестівські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х років антитрестівська діяльність дещо послабилася, проте з початком депресії 30-х років суспільство пере¬стало хвилювати питання підвищення цін. Від під-приємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих ор-ганів вимоги стриму¬вати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес держав¬ного регулювання монополій продовжився і прийнятий “Закон Сел¬лера-Кефовера” (1950) доповнив попередні положенням про недо¬пущення злиття фірм шляхом придбання ак-тивів.