Суть і розвиток монополій

Синдикат — це об’єднання ряду підприємств однієї галузі про-ми¬словості, учасники якого зберігають власність на засоби вироб-ниц¬тва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а зна-чить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостій-ність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через спеціа-льно ство¬рену загальну збутову контору.

Більш складні форми монополістичних об’єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосе-ред¬нього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємо-пов’язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були за-діяні у створенні кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувала-ся вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських автомобільних корпорацій об’єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь, виробляли деталі і, нарешті, складали власне ав¬томобілі. Саме на цій основі виникла така більш складна форма мо¬нополістичних об’єднань, як трест.Трест — це об’єднання ряду підприємств однієї або декількох га¬лузей промисловості, учасники якого втрачають власність на за-соби виробництва та виготовлений продукт, виробничу та комер-ційну са¬мостійність, тобто відбувається об’єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в залежності від суми вкладеного ка-піталу власники окремих підприємств, що входять до складу тре-сту, отри¬мують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку. Спираючись на свою владу, компанії-трести проводили в межах своїх галузей вигідну їм політику і примушували слідувати їй інших галузевих виробників. Прикладом можуть слугувати американська чорна металургія, наф¬топереробка, алюмінієва, тютюнова промисловість періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст. На початку ХХ ст. в США діяло понад 800 трестів, до складу яких входило понад 5 тис. підприємств з капіталом понад 7 млрд. дол. Найкрупнішими трестами були “Стандарт ойл”, “Юнайтед Стейтс Стіл”, “Дженерал Електрик” та ін. В інших країнах розвинутого капіталізму в якості галузевих монополій виступали картелі й синди¬кати.

Потрібно відмітити, що історія трестів, картелів і синдикатів де¬монструє, що вони не вели до повного пригнічення конкурентних рин¬кових сил. Навіть у випадку захоплення всього галузевого виро-бниц¬тва трести не могли повністю вилучити конкуренцію з галузе-вого ринку. При збереженні постійної потенційної загрози проник-нення в галузь нових виробників трести, що захопили все галузеве вироб¬ництво, зіштовхувалися з конкуренцією з двох боків: їм загро-жувала конкуренція імпортних товарів та конкуренція товарів-замінників.

З ще більшою силою конкурентний тиск давався взнаки на тре¬стах, яким належала лише частина галузевого виробництва. І хоча такий трест, пануючи в галузі, прагнув досягти диктату, це не зав-жди йому вдавалося. Так, компанія “Юнайтед Стейтс Стіл”, що за-хопила в результаті зливань до 1901 р. близько 65% виробництва сталі в США, для повного узгодження цін вдавалася до відкритої системи змов з більш дрібними виробниками. Проте вона не змогла лікві¬дувати нецінову конкуренцію, що в кінцевому результаті зумо-вило втрату нею на протязі 20-х років абсолютного контролю над галузе¬вим ринком. У багатьох галузях американської промисловос-ті трести просто розвалилися під тиском конкурентних сил. Така доля спіткала в 1903 р. трест, зайнятий виробництвом асфальту (він проіснував 3 роки, захопивши майже все галузеве виробницт-во). Аналогічно за¬вершилися спроби створити трести у виробництві велосипедів, моту¬зок, бавовняної грубої пряжі, глюкози, пива, солі, шкіри та крохмалю.

Складна взаємодія монополії і конкуренції було характерною і для галузей, охоплених картелями і синдикатами. Яскравий тому приклад — історія німецьких картелів. Переважна їх більшість в пе-рші десятиріччя ХХ ст. була вельми нетривкою. Якщо в сприятли¬вих умовах вони функціонували, то в “погані часи” розсипалися, бо учасники угод прагнули провадити самостійну ринкову політику. В ба¬гатьох галузях німецької промисловості склався своєрідний ритм розвитку картелів. Їх формування в тій чи іншій галузі звичайно ха¬рактеризувалось вилученням або мінімізацією цінової конкуренції та підвищенням цін. Це, як правило, приваблювало в галузь нових ви¬робників. Не будучи зв’язаними картельними угодами, вони по-чинали посилену цінову конкуренцію. Знижуючи ціну, нові незалеж-ні фірми захоплювали значну частину галузевого ринку. В резуль-таті доля членів картелів скорочувалась, що нерідко вело до змен-шення об’єму їх виробництва і відповідно до росту витрат. Останнє, як пра¬вило, викликало розпад картелів, у галузі починалася гостра цінова конкуренція. Після періоду необмеженої цінової конкуренції знову ви¬никали картельні угоди, до яких підключалися і “новачки”. Далі цикл повторювався.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та перели¬вання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифіка-цію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії у галузі, які безпосередньо не пов’язані з основною сферою її діяль-ності. Якщо диверсифікація здійснюється на основі концентрації капіталу, то проникнення монополій в іншу галузь промисловості здійснюється за рахунок внутрішніх нагромаджень капіталу; коли цей процес відбуваєть¬ся на основі централізації капіталу, то орга-нізація вироб¬ництва в інших галузях здійснюється шляхом купівлі акцій.На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об’єднань, як багатогалузевий концерн. Він є об’єднанням десятків, а в багатьох випадках навіть сотень підпри¬ємств, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учас-ни¬ками об’єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших мо¬нополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих кон-цернів. Лише 5% серед цих гігантських корпорацій випускають од-но¬профільну продукцію, а переважна більшість їх має у своєму складі у середньому підприємства 11 галузей, а найбільш могутні монополії - до 30 - 50 галузей.