Держава у політичній системі

Розгляду духовних та діяльнісних основ політичних суб'єктів присвячено ряд лекцій з політології. Вони охоплюють собою політико-духовні компоненти полі¬тичних відносин суспільства, які є характерними для соціальних спільностей, органічно притаманні їм і ді¬стають втілення у практичній діяльності. Поза знанням і пізнанням політико-духовних цінностей, інтересів, по¬літичної свідомості ефективна практична політика не¬можлива. За підрахунками західних спеціалістів, до 2000 р. в передових індустріальних державах вартість інтелекту (знань, ініціативи, підприємливості) стано¬витиме 90-95 % усієї вартості вироблюваної продук¬ції. Це яскраво свідчить про значимість інтелектуаль¬ного потенціалу суспільства, його вирішальну роль у прогресі, механізмі функціонування й розвитку людських спільностей. Зрозуміло, це стосується і по¬літики.

Усвідомлення людьми суспільних відносин, свого місця й ролі в них, інтеграція у духовній сфері діста¬ють втілення у поняттях суспільної та індивідуальної свідомості. Суспільна свідомість - це колективний ро¬зум народу, його духовний стан і цінність, цілісність .духовного життя, що визначається суспільним буттям.

За глибиною відображення дійсності у суспільній свідомості вирізняють буденну і теоретичну свідомість;

способом відображення - суспільну психологію та Ідеологію; за предметом, відображення - специфічні форми суспільної свідомості. Усі ці складові суспільної свідомості взаємопов'язані та взаємозумовлені. І якщо одна з них абсолютизується, розглядається у відриві від іншої, то на практиці це перетворюється на догматизм, антиісторизм, авторитаризм суб'єкта соціального мислення, а головне - внаслідок цього суспільна сві¬домість як цілісність духовного буття відображає систе¬му реальних суспільних відносин неадекватно, суб'єк¬тивно, однобічно.

Так було в умовах нелегітимної політичної влади, коли суб'єкти, що були при владі, оголошували сус¬пільну свідомість та її форми найвищими цінностями духовності народу, хоча вони такими не були. Тому суспільна свідомість не могла бути мобілізуючою, ор¬ганізуючою та. перетворюючою силою. Суспільні ідеї, цінності та практика розривалися. Відносний поділ свідомості і буття ставав абсолютним. Суспільне життя міфологізувалося, а мова верховних політиків підміняла мову науки. Субстанція свідомості - свобода розпо¬ряджатися розумовими здібностями, знаряддями інте¬лектуальної діяльності відокремлювалася від свого носія - людини.

Якщо атрибути свідомості та її основа - свобода - загнані у простір, де .нагромаджувалася величезна маса відходів виробництва думки й мови, а буття не сприяє вираженню їх, то тут наявна утопічна суспільна й індивідуальна свідомість, відрив їх від дійсності, при¬чому такий стан свідомості консервується та наса¬джується методами адміністрування, насильства, брех¬ні. Влада, яка визначає, що повинен знати народ і лю¬дина, є владою фіктивною. М. Бердяев відзначав, що .для повалення фіктивної влади потрібна свобода слова. В атмосфері несвободи процвітають пусті слова, і вони незаперечні.

Відновлення смислу слова, правдивого, реального й повновладного вживання слів веде до такого стану свідомості, коли суспільство не переодягатиметься у бодай найрадикальніші костюми, а справді переродиться змінить свою тканину. Влада слів є владою зовнішнього. А ми повинні повернутися до внутрішнього. Все життя має визначатися зсередини, а не ззовні, з глибини волі, а не з поверхового середовища .

Невільна, рабська свідомість формує настанови псевдо колективізму, псевдо активності народу, окремої людини; призводить до панування у свідомості стійких догматичних стереотипів. Про них М. К. Мамардашвілі писав, що це «по-перше, ніколи окремо... але завжди разом. І по-друге: ніколи не сьогодні, а завжди лише завтра»Відображення у монопольно-ідеологізованій суспіль¬ній свідомості лише того, що народу визначене верховною політичною владою у його масовому, нібито загально¬народному інтересі, який заперечує інтерес окремої людини, «годування» майбутнім «чудовим» раєм при¬звело радянське суспільство до істотних деформацій суспільної та індивідуальної свідомості. Соціологи відзначають такі її особливості: соціальний песимізм; фрустрація (омана, марне очікування), що проявляє¬ться у невпевненості у майбутньому, стомленості на¬роду; підозрілість та агресивність; глибокий ціннісно-моральний вакуум, що виник внаслідок втрати віри у колишні духовні цінності; повернення до релігійно-моральних цінностей, піднесення авторитету конфесій; патерналізм та егалітаризм, які беруть початок в общин¬ній свідомості, та ін. Приблизно половина населення не вірила жодній політичній силі.

Слід відзначити, що ці тенденції є панівними у роз¬витку суспільної та індивідуальної свідомості у респуб¬ліках колишнього СРСР. У політичній свідомості вони виявляються ще виразніше. Це пояснюється тим, що політична свідомість зазнає великих і непередбачених змін більшою мірою, ніж інші форми суспільної свідо¬мості, і відображає факт надмірної політизації всіх структур суспільного життя. Політизація суспільної свідомості виявилася у розбіжностях і суперечностях інтересів багатьох територіальних, національних, про¬фесійних, вікових та інших соціальних прошарків і груп населення, можливостях і здатності вираження їх у су¬спільних, державних та інших відносинах.