Держава у політичній системі

З поваленням царату з'явилася реальна надія на створення Української республіки, яка «буде керува¬тися виключно волею самої української демократії і на ній лежатиме відповідальність за долю нашого народу і краю».Після того як у жовтні 1917р. Тимчасовий уряд було повалено і до влади прийшли більшовики, Цент¬ральна Рада Третім універсалом від 20 листопада про¬голосила створення Української Народної Республіки, а також поширила компетенцію практично на всі етні¬чні українські землі, що входили до складу Російської імперії. Так було зроблено реальний крок до практи¬чного втілення ідеї першого президента УНР М, С. Гру-шевського еро утворення національної державності соборної України.

Розпад Австро-Угорщини сприяв подальшому .роз¬гортанню національно-визвольного руху на західно¬українських землях. У листопаді 1918 р. у Львові було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Кульмінацією демократичного державного відродження стала велика злука УНР і ЗУНР 22 січня 1919р. Не¬зважаючи на певну декларативність цього акту, він мав непересічне значення для державного становлення українського народу.

Нову сторінку в історії української національної державності було відкрито 16 липня 1990 p., коли Вер¬ховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. У ній проголошувався державний суверенітет як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Україна, підкреслювалося далі, як суверенна національ¬на держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією права на самовизна¬чення. Вона, є самостійною у вирішенні будь-яких питань державного життя, а державна влада в Рес¬публіці здійснюється за принципом розподілу її на зако¬нодавчу, виконавчу та судову.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла «Акт проголошення незалежності України». В ньому урочи¬сто наголошувалось, що з моменту схвалення Акту утворюється незалежна держава -- Україна, її територія є неподільною і недоторканою. Нова Конституція України, концепцію якої у загальних рисах затвердила Верховна Рада, приведе до логічного правового завершення державотворчого процесу.

Право - один з найважливіших засобів здійснення державної влади. Природа державної організації

Суспільства потребує, з одного боку, обов'язкового використання права як основного і вирішального засобу реалізації державно-владних велінь, а з другого - втілення державної влади в правову форму. Забезпечен-/ ня додержання норм права за допомогою відповід¬ного апарату - один з важливих каналів реалізації державної влади.

Необхідно пам'ятати, що який би шлях створення національної державності не обирав той або інший Народ, залишаються незмінними об'єктивні закономір¬ності державного розвитку людства; вони відбивають історію розвитку держав, зміни їх соціальної сутності, типів держав, видів державного правління, устрою, режиму тощо.

Перш за все зупинимося на понятті історичного типу держави. Тип держави - це система суттєвих рис, притаманних усім державам, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин і які виражають соціально-змістовну сутність і соціальне призначення держави.

До основних причин зміни типів держави належать: розвиток продуктивних сил і відповідна зміна виробничих відносин; зміна соціальної (зокрема, класової) структури суспільства; встановлення нового співвід¬ношення класових та інших соціальних сил; перехід державної влади до представників іншого класу (союзу класів) або соціальної групи, а отже, зміна соціальної сутності держави.

Будучи залежною насамперед від панівної чи керів¬ної групи (класу) у суспільстві, держава є відносно самостійним утворенням. Ознаками такої відносної • самостійності держави е:

організаційна відокремленість держави від суспіль¬ства в цілому, будь-якої групи чи класу (зокрема, па¬нівного класу);

наявність власної внутрішньої будови (структури) і особливих, специфічних інтересів;

залежність не тільки від панівного класу, а й певною мірою від інших соціальних груп суспільства (зокрема, національних, етнічних спільностей);