Держава у політичній системі
Саме, структурованість політичної свідомості дає , змогу чітко виділити-функціональний критерій її су¬спільного та індивідуального призначення. Інші підходи по визначення функцій політичної свідомості, як правило, засновані на різних критеріях. Як наслідок єдине, цілісне духовне утворення розчленовується або, навпа¬ки, постає цілісним, але в будь-якому випадку губиться основа функціональної визначеності політичної свідо¬мості.
Виділяючи психологічну, ідеологічну та діяльнісну функції політичної свідомості як відносно самостійні, але такі, що взаємно проникають одна в одну і лише у своїй цілісності формують «обличчя» політичної свідо¬мості, вважаємо, що не ідеологічна функція є провід¬ною, а практично-діяльнісна. Політична свідомість ви¬никає і функціонує у процесі практично-діяльнісного засвоєння людьми, соціальними спільностями політич¬ного буття. Діяльність є основою політичної свідомості, надає їй певності та загальнозначущого політичного смислу.
Політичні відносини та політика в цілому - це в ос¬нові своїй, практична галузь діяльності суб'єктів, де духовні компоненти присутні у знятому вигляді. У сучас¬них умовах ідеологічний компонент практично-політичної діяльності не може бути провідним. За плю¬ралізму ідеологій та масово-психологічної діяльності населення не керується чіткою настановою політичне невизначених цінностей, а об'єднується навколо іміджу, програми діяльності лідера, в якій присутні ідеоло¬гічні компоненти різного змісту, що є характерним для перехідних етапів суспільного та політичного роз¬витку.
Ірраціональність та швидка зміна настроїв мас, як відображення складності й невизначеності життєвих орієнтацій, призводить до нестабільності ідеологічної компоненти політичної свідомості. Ситуація усклад¬нюється розривом між політичними цілями і настано¬вами, цінностями, орієнтаціями людей. Десятиліттями пропаговані райдужні політичні перспективи ідеологічно забезпечувалися жорсткою, централізовано-бюрократичною державно-партійною номенклатурою. Люди звикли покладатися на керівництво партії і держави. Сформувався стереотип пасивно вичікувального, спо¬живацького способу життя, зрівнялівки, особистої без¬порадності, безвідповідальності та у цілому «колектив¬ного несвідомого», тип колективів з нерозчленованою свідомістю.За тоталітарної політичної свідомості, відчуження людей від влади ця свідомість підтримувала віру народу непогрішність верхів, мудрість вождів, що вислов¬люють, мовляв, народні інтереси. Політичний ринок наповнювався ритуальним словоблуддям, коли мова політики відбивала міфи й утопії. Тому політична термі¬нологія не мала нічого спільного з політичним смислом, мовою політичної науки, практикою політичного буття. Реалізація, прикрашення дійсності із постійними дог¬матичними настановами, стереотипами були зручним інструментом консервації рабської, слухняної свідомо¬сті мас та звеличення «мудрих» промов верховних правителів, що заміняли голос народу, громадську думку.
Громадська думка як форма політичної свідомості відображає ставлення соціальних спільностей, осіб до політичних програм, дій політичних суб'єктів, політич¬них лідерів. Це один з дійових каналів демократичної політичної системи, завдяки якому політичні структури спроможні збагнути Інтереси мас і розгорнути діяльність з метою здійснення їх.
Відчуження демократії від влади упродовж трива¬лого часу відбувалося шляхом перекручення громад¬ської думки, неадекватного її вираження. Вузько-групові, келейні інтереси тих, хто тримав владу, не підда¬валися соціальній експертизі на людяність. Монополь¬ність суджень бюрократизованої управлінської еліти відчужувала різноманітність думок людей. В основі плюралізму лежить незбіг інтересів соціальних спіль¬ностей, але він не заперечує спільних інтересів суспіль¬ства і держави.
Врахування громадської думки стає одним з каналів ефективності політичних дій суб'єктів. Однак говорити про її дієвість, компетентність, належну методологічну озброєність означає заперечувати реальний стан справ у цій сфері. Це новий для нас механізм, форма вира¬ження політичної свідомості мас. А щось нове завжди перебуває у діалектичній єдності, боротьбі, суперечності із старим.
Однією з поширених соціальних суперечностей є під¬хід до громадської думки як до панацеї «демократичного», «наукового» вирішення багатьох проблем. Такий підхід склався в умовах адміністративно-командної, бюрократичної системи керівництва й управління і є антидемократичним, поверховим, утопічним. Він за¬безпечується відповідним кадровим потенціалом. Вчені «від соціології» заповнюють політичні структури. Зараз престижно мати соціологічну лабораторію, групу соціологів по вивченню громадської думки. При цьому нікого не цікавить, якою методологією та методикою озброєні соціологи - «новатори тa прогресисти». Вважають, якщо громадська думка є специфічним станом суспіль¬ної і політичної свідомості, який відображає ставлення людей до найрізноманітніших питань суспільного і полі¬тичного життя, то пізнання його, вироблення практич¬них рекомендацій є саме по собі благом, яке слід під¬тримувати й розвивати. Тому не має значення, на яких основах базується вивчення громадської думки. Со¬ціологічна наука видасть бажаний результат, який зде¬більшого ніким не використовується. Отже, створюва¬лася і створюється видимість демократичних процедур дослідження, застосування їх результатів, що в умо¬вах антидемократизму, авторитарності думки . керів¬ництва, низької демократичної культури мас е про¬фанацією.