КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕННЯ

Музика. Тривала боротьба за розвиток церковної музики усупереч ідеалам церкви,— наприклад, у дозволеному, хоча’ й не-літургійному мотеті. Інструментал^ація стилю втрутилась в Іп Мотіпев, каданси стали визначенішими, у вільному мотеті розклалися григоріанські мелодії, внаслідок чого наприкінці з’явилася фантазія. Увесь цей час ключову роль відігравала танцювальна музика, що потребувала чітко організованої форми. Найважливішим чинником розвою музики в Англії стала широка публіка, здатна брати участь у виставах; у крамницях і будинках на усіх бажаючих чекали музичні інструмента. 1622 р. Пічем у “Досконалому джентльмені” зауважував, що треба вміти співати з аркуша або “те саме зіфати на віолі чи наодинці з самим собою повправлятися на лютні”. Звичайно збиралося двоє-шестеро музик, приходило кілька обраних слухачів або й зовсім їх не було. У музиці Дауленда *, котрий поривався між католицизмом і місцевим протестантизмом, зазвучала пронизувата особиста нота; близько 1600 р. камерна музика в Англії піднялась на дуже високий щабель**. Різноманітнішою стала форма фантазії, чиї окремі частини спирались на різновиди теми. Спостерігалося збільшення напруги і драматичної сили, причому окремі твори завершувались на кульмінаційній точці; деякі різні за характером частини твору могли об’єднуватися за принципом контрасту. З’явилося відчуття світла й тіні; частини, з котрих за методом простого додавання укладався твір, перетворились на мініатюрні обов’язкові частини більшої форми. Гіббони, змішуючи елементи трагізму й веселощів, з’єднали дві протилежні засвоїм характером частини ***. Витворилося дві тенденції. Частини фантазії стали незалежними, а потім групувалися у визначеному взаємовідношенні й стосунку до цілого. Кількість частин скоротилась, одначе ті, що залишилися, подовшали. Перша тенденція привела до сонати, а друга — до фуги у сучасному трактуванні цього терміну, причому частини фантазії перетворилися на розробку.

Кульмінація сталася приблизно у 1615—1620 рр. з появою хроматичних гармоній та довгих канцюгів модуляцій: через гармонійну виразність італійські впливи втрутилися в англійський поліфонійний стиль, що перетворився на символ “добрих старих часів”, але ретельно розроблений, аби включити у себе нові сили.

Ширша й складніша боротьба тривала в Італії, хоча й зовсім в іншому напрямі. Тут під впливом контрреформації середньовічні стилі сягли найвищої точки у поліфонії Палестріни, що стало реакцією на театралізащю служб на венеційський кшталт і на хроматичні вишуканості мадригалістів. Клавішні інструменти вдосконалювалися, й з’явилися навіть окремі дослідні зразки,— наприклад, клавесин з чвертьтоновим ладом. Зростала віртуозність лютністів. Музика тяжіла до самообмеження чотирма октавами й до переходу до діатоніки. У зв’язку з цим спостерігалася втрата діапазону виразності, але водночас компактність допомогла зосередитись на основних відкритих можливостях.Тривалий час музика пов’язувался з драматичними формами: літургією, пастораллю, мораліте, соті, придворним балетом з рецитаціями. Тепер ці взаємини перейшли на новий щабель. Еллінізуючі флорентійські поети ставились до франко-фламандської поліфонії з упередженням і мріяли про театр на взірець старожитнього грецького. Для ствердження власних поглядів їм доводилось наполягати на приматі слів порівняно з музикою, цебто на переважанні в емоціях людського голосу над божеським плином поліфонії. 1580 р. Барді, якому камерата опера чимало зобов’язана своїм народженням, пирав: “Як душа шляхетніша за тіло, так і слова шляхетніші за контрапункт”. Через два роки Галілей, батько астрономії, аргументуючи на користь монодії, згадав про приклад греків. Рінуччі й -Пері, після спроби створити пастораль “Дафніє”, наблизились до свого ідеалу в “Еврідіці” у жовтні 1600 р. При цьому був присутній капельмейстер Монтеверді (1567—1643). Водночас ораторіанці намагалися припасувати ті самі засади музичної драми до священних молінь у молільні костелу Св. Філіппа Нері у Римі. Декламувалися перетворені на діалог біблійні тексти. Типовою священною драмою стала костюмована ораторія Еміліо де Кавальєрі “Вистава душі і тіла”.

1602 р. Каччіні написав нову партитуру для “Еврідіки” Рінуччі. Потім Монтеверді ще раз повернувся до теми Орфея, котру вельми полюбляли поети з маньєристською самосвідомістю й котра дозволяла витворити своєрідного поганського Христа для антиклерикальних елліністів. Твір, що використовував пряму мову, енергію рецитацій та арій, зазнав цілковитого тріумфу. Мелодекламація справила разючий вплив на слухачів і здобула підтримку поглядові, за котрим, як сказав Монтеверді, слова мали стати “коханцями гармонії”. З “Аріани”, другої його опери, зберігся лише “Трен”, написаний ніби біля смертного ліжка дружини. Завдяки своєму генієві Монтеверді виразно бачив те, що інші композитори лише розпливчасте уявляли: він розумів потребу об’єднання тих засад, які витворювались протягом багатьох поколінь. У складній поліфонійній структурі час від часу в композиторів минулого зустрічалися боязкі домінантсептакорди, але тепер цей акорд сміливо виокремлено і наділено власним життям: “...саме завдяки такій гармонійній радіоактивності акорду музична мова Монтеверді та його послідовників набула такої пристрасності, несподіваного тепла й виразності... Передаючи послідовникам формулу опери, драматичного стилю, елемента, зарядженого флюїдом гармонії,— домінантсептакорду,— мантуйський маестро обдарував їх чудовою спадщиною” (Вуїлермос).

Думка. Відкриття Нового Світу справило величезний вплив на середньовічні звичаї. 1492 р. Колумб вирушив на вітрильнику в океан, через шість років Васко да Гама обігнув ріг Доброї Надії, 1516 р. Магеллан здійснив кругосвітнє плавання. Захитались авторитети Фоми Аквіната й Арістотеля. Відтак посеред сторіччя з’явилася гіпотеза Коперника про те,що Земля обертається круг Сонця. Зауважимо, що Колумба надихав образ давньої небесної гори, земний рай. “Коли у липні 1498 року Колумб уперше став на американський континент, то... сприйняв його за острів. Від початку плавання через Атлантику Колумб прагнув і тайкома сподівався відкрити Рай, оселю Адама та Єви. Астрологічні й магічні розслідування переконали його, що це місце має бути на острові в Індійському морі... Ледве ставши на узбережжя Парії, він оголосив, ніби це старозаповітний рай... Рай розташовувався на вершині високої гори. “Земля не кругла,— написав Колумб у звіті.— У точці виходу Індії до океану біля екватора є середня за розмірами опуклість. Коли наш Господь Бог створив сонце, воно ладне було зійти з найвищої точки землі, розташованої на сході біля самого краю. Ця найближча до неба найвища точка має бути найдосконалішим місцем на землі... Я вважаю, ...що найвищою точкою є екватор. Такого досі ні з ким не було. Рай розташований там, куди ніхто не може потрапити,— хіба що з волі Божої. Він має форму гори або, радше, розташовується на вершині гори, схожої на звуження груші або сферу, завершену пилкою жіночих грудей. Земля набухає у напрямі пипки й наближається до неба” (Вассерман). Його гадка про власну подорож нагадує уявлення “Гільгамеша”.