Традиційне гончарство Європи

Не випадково мотив гріхопадіння Адама і Єви зображений і на фаянсовій тарільці, виго-товленій у Брістолі близько 1690 року (зберігається у Національному музеї Ірландії в Дубліні) [16, с. 133, 135]. Зображення Адама та Єви досить часто трапляється в англійській кераміці ХVІІ ст. особливо на великих стаффордширських ангобових тарелях та англійському «делфтсь-кому» фаянсі [9, с. 22]. Адам і Єва в раю, дерево життя зі змієм на ньому — на голландській тарелі 1589 року (виготовленій в Алкмаарі (Нідерланди), зберігається у Нідерландському музеї під відкритим небом в Арнхемі) [2, с. 155]. Райський сад, де Бог вправлявся у створенні людей, однозначно розглядався у народній екзегетиці як майстерня Божественного Гончаря, а саме гончарство, подібно до алхімії, — і як своєрідна духовна техніка, яка показує, спираючись на тотожність виробничого процесу із міфічним сотворінням людини, що чесноти можна культи-вувати за будь-яких, навіть зовні найпростіших видів діяльності і що душа зміцнюється, а інди-від розвивається (згадаймо сентенцію з німецької кахлі).

ВИСНОВКИ

У німецькій літературі міститься чимало важливих даних про традиційне гончарство Єв-ропи і світу. Праця Р. Вайнхольда «Глина у багатьох іпостасях: культурна історія кераміки» (Ляйпціг, 1982) розглядає гончарство як невід'ємну частину світової культури з давніх-давен. Книга Р. Вайнхольда, В. Гебауера та Р. Берендса «Кераміка в НДР. Традиція і сучасне» (Ляйп-ціг, 1988) присвячена історії кераміки в Східній Німеччині. Книга шведської дослідниці А. Но-тіні «Європейське мистецтво гончарства: Ремесло з традицією» (Франкфурт-на-Майні, 1987) описує традиційне гончарство Іспанії, Італії, Франції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Португалії, Греції, Німеччини, Угорщини, Румунії. Побудована вона у вигляді інтерв'ю з гончарями, з яких можна багато дізнатися про їхній життєвий шлях, смаки і уподобання, бажання і мрії, звичаї і обряди, прийоми і традиції гончарювання, асортимент гончарних виробів, роль і місце гончарства у культурі тієї чи іншої країни. Тим часом праця угорського керамолога Й. Сабадфальві «Чорна кераміка в Угорщині та її східноєвропейські зв'язки» (1958) та монографія «Угорська чорна кераміка» (Будапешт, 1986) присвячені виключно феноменові угорської димленої кераміки, центрам її виробництва, її історії і технології, асортименту, ролі і місцю в угорській народній культурі. Знайшлося місце для гончарства як частини народної культури і в книзі Е. Фель, Т. Гофер, К. К.-Чіллері «Угорське селянське мистецтво» (Будапешт, 1969). Статті В. Метцгера, К. Кокошки, Е. Остерло-Гессат у збірці «Я з глини зроблений»: Фігурна будівельна кераміка» (Карлсруе, 1990) присвячені фігурній черепиці та кахлям і їхній історії, технології виробництва, значенню в німецькій народній культурі.

Гончарство традиційно було чоловічим ремеслом, жінки виконували допоміжні роботи, зокрема, розпис. Лише в деяких регіонах Європи зберігалося архаїчне жіноче гончарство — без круга. Передача професійних знань у європейському гончарстві традиційно здійснювала всере-дині родини: від батька до сина, від тестя до зятя. Існував і прямо протилежний звичай, коли в науку до майстра йшли учні, що ставали підмайстрами. У ряді країн ці дві традиції співіснува-ли.

Гончарство зосереджувалося в осередках — селах і містах. Часто ним займалися усі меш-канці села. Незважаючи на відносно невеликі заробітки, гончарство було дуже шанованим ре-меслом, воно мало високий суспільний статус. Ним не цуралися займатися навіть священики, ченці і черниці.Гончарі, серед яких існувала градація, часто об'єднувалися у ремісничі корпорації — цехи, які виступали носіями професійних знань, допомагали гончарям і їхнім родинам в разі скрути тощо. Свою продукцію, асортимент якої відповідав національно-культурним традиціям країни (посуд для традиційних страв національної кухні, ритуальний посуд, обрядові глиняні іграшки), гончарі продавали на ярмарках або возили по селах. Раніше у країнах Північної і Центральної Європи побутувала архаїчна мінова торгівля, при якій посуд вимінювали на відміряне ним зерно. В деяких країнах з міновою торгівлею гончарними виробами пов'язувалися цікаві звичаї, зокрема, збір дівчатами приданого. З деякими видами посуду були пов'язані легенди. Гончарська професійна обрядовість була давньою і розвиненою. Були певні дні тижня і свята, в які гончарі не працювали. Гончарі різних країн мали особливі ритуали, щоб вдався випал (вони, наприклад, хрестили горно, ставили в горно разом з посудом маленьку глиняну статуетку). Посуд прикрашали знаками-оберегами від відьомських чар: хрестиками, відбитками пальців.

Для написів на посуді характерне міфологічне осмислення, своєрідне обігрування симво-лічного зв'язку «людина — глиняний горщик», адже людина, за міфами, також зроблена з глини Богом . Згідно з написами на посуді, кахлях, черепиці, Бог-Творець був першим гончарем. Уявлення про Бога як про горшечника, гончаря було поширене по всій Європі. Недарма гончарі різних країн полюбляли зображати на посуді Адама і Єву в раю. Мотив Адама і Єви навіть був гербом гончарів Чехії, він був затверджений 1488 р. королівською постановою, щоб підвищити соціальний статус гончарства.

Ототожнення людини з глиняним горщиком у традиції гончарів Європи мало, крім релі-гійного, ще й високе гуманістичне значення, адже, як стверджує напис на німецькій кахлі, і людина, й глечик, зроблені з бідної глини, можуть, однак, прославитися, якщо є щось хороше всередині них.