Традиційне гончарство Європи

Угорці в парадній кімнаті ставлять на розписному столику глиняну фігурку жінки, а поряд тарілку (Сексард) [6, с. 175].

У Швеції (Сторторпгоф) також виробляють півників-свістунців [6, с. 33]. Фінни ставлять декоративні фігурки півнів (kukko) у дворі [6, с. 180-181].

Збут гончарних виробів теж є дуже цікавим моментом. У багатьох країнах, в тому числі в Україні, Білорусі, Словаччині, зберігалася архаїчна мінова торгівля. В Угорщині, в Мохачі (ко-мітат Баранья) посуд міняли на зерно. Вартість зерна вимірювали поудиною. Її слід було раз чи двічі повністю наповнити.

У Швеції, в Сторторпгофі також раніше час від часу вдавалися до мінової торгівлі з селя-нами: коли ті тричі наповнювали гончарям миску вівсом, тоді вони отримували миску [6, с. 33].Особливо цікавий збут «димленого» посуду в угорському селі Горзафальва в румунській Молдавії. Восени доньки гончарів, а з ними також інші дівчата з угорського населення, у віці тринадцяти-п'ятнадцяти років (їх звуть cinka), малими групами з мішком на спині (а в ньому кілька посудин) вирушають у сусідні селища угорців-чанго, поблизу Бако. Там вони міняють свій товар на коноплі — сировину для ниток і збирають таким чином придане одруження [6, с. 20-21].

Малодослідженим є також питання ритуального посуду. В Угорщині багато свят є приво-дом для внесення радісної різноманітності у буденність тижня. Це і збори чоловіків у давильнях після збирання винограду, і святкування на честь забою свиней, і відвідини іменин. Урочистості схожого характеру властиві також весільнім бенкетам, які іноді тривають по кілька діб. Такі приводи для спільного перебування і спілкування членів громади дають подставу гончарям для весело-грайливих мотивів у прикрашанні. Це, наприклад, призначені для вжитку на свята посудини для вина й горілки, які здебільшого виготовлялися з глини, хоча були також скляні й дерев'яні. Багато з них відзначаються вишуканим декором і серйозною святковістю, як, наприклад, глеки для вина для офіційних зборів ради громади або цехів. Однак відзначимо, що навіть прикрашений релігійними мотивами цеховий глек на зворотній стороні містить веселе запрошення випити.

Більшість посудин для вина й горілки передають своєю веселою формою чи декором ве-селий настрій гостин-застілля. Багато посудин виразно переслідують мету звеселяння, як от глеки-«загадки» з пробитим горлом, з яких можна напитися, лише знаючи їхню таємницю. Схильність до ігрової образності можна спостерігати у поширеній на Великій Угорській Рівнині посудинах для горілки у формі людей і тварин. Серед них були постаті чоловіків і жінок, гусарів і піхотинців, селян з люльками, музик зі скрипками, дам з віялами, свинок і їжачків, овечок і гусей у різних виконаннях. На Великій Паннонській Рівнині дуже популярні були пляшки для горілки у формі книжки. Написи на них наслідували молитовники чи пісенники. Подібно до посудин для горілки виготовляли й потішні табакерки — у вигляді людей; на Великій Паннонській Рівнині гончарі виготовляли місткості для тютюну у формі людської голови, покришки яких імітували шапки [1, с. 23-24].

У Західній Угорщині виготовляли горщики для закваски; відомий один, на якому нама-льовані досить примітивні пташки, зате під ними у крузі можна прочитати молитовну формулу «Захисти наш хліб». Глеки, які виготовлялися для цехів і об'єднань, звичайно, теж треба було прикрасити. На передній стороні такого глечика з'являвся переважно знак цеху: ножиці, ткаць-кий човник, рубанок, чобіт, глек та інше, на глечику цеху винарів — гроно винограду, мотика, виноградський ніж, на рибальському — рибалка в човні. Іноді цехові глечики прикрашалися розп'яттям і святими, і рідко бракує імен сановників. Хоча західноугорські гончарі взагалі-то не підписували свої витвори, на цьому святковому посуді вони часом ставили під написом також своє власне ім'я. Глек для вина католицького гуртка з Сентгаля не лише містить ім'я гончаря Йожефа Варги, там також видно його постать, як він місить глину, а коло його ніг стоїть глек-шедевр.

Поряд з рельєфними фігурками і мотивами для кераміки західної Угорщини характерні накладені на стінки маленькі кружки із штампованою зіркою всередені. Серед них розсіяні букви, числа років і фігури з наліплених глиняних шнурів з подібними штампами. Архаїчним є зображення плуга на глечику з Варпалоти [1, с. 84].

За легендою, гончарне мистецтво Надудвара квітло ще за часів панування турків: чорний глек з подвійним дном (Csalikorso — «обманий глек»), у якому одночасно можна принести воду й вино, врятував вродливу доньку надудварського сільського старости від горему турецького сультана. Варадський паша відпустив дівчину лише за таку посудину, у якій вода перетворюється на вино. «Csali»-глек був даний паші як викуп [1, с. 84].Роль гончарства і гончарних виробів у духовній культурі народів Європи заслуговує на окремий розгляд.

Розділ 3

Гончарство у системі духовної культуриВірування народів Європи, що гончар (горшечник, черепичник) є не зовсім звичайною людиною, що він наділений особливою силою і може спілкуватися з надприродними силами, виразно підкріплюється специфічною обрядовістю гончарів. В угорців, як і в українців, побутував звичай ставити відбиток великого пальця знизу на ручці посудини — знак-оберіг (пор. наведений у книзі Йожефа Сабадфальві глек для питної води з Чікмадараса) [13, с. 129]. Там же наводиться місткість для прянощів з Тісафюреда у вигляді «двійнят», покришка одного з яких прикрашена хрестом [13, с. 123]. У Мохачі, як і в інших місцях Подунав'я побутували великі глеки для води, які вміщали понад десять літрів, для посилення стінок посуду накладали довкола облямівку з відбитків пальців. Раніше у таких глеках тримали воду з джерел і колодязів, у Мохачі — з Дунаю. У багатьох місцевостях їх називають — із вказівкою на вжиток — «глек врожаю». Якщо треба було принести воду з великої відстані, використовували — як у етногрупи шоказів в Мохачі — коромисло (abranyica). На обох кінцях добрячого, з метр завдовжки, коромисла, були гаки, на яких можна було повісити посудину. Тоді коромисло брали на плечі. Коромисла часто пістряво розмальовували, також прикрашали дзеркальним різьбленням і виготовляли для дівчат як запоруку кохання [14, с. 53].