Традиційне гончарство Європи

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Традиції європейського гончарства 5

Розділ 2. Асортимент виробів гончарів Європи 11

Розділ 3. Гончарство у системі духовної культури 16

Висновки 21

Література 23

Вступ

Вивчення явищ духовної культури висувається в число найбільш важливих завдань, що стоять перед етнологами. Осягнення головних закономірностей архаїчного світогляду не просто збагачує наші знання про минуле, відкриваючи якісь нові, невідомі раніше сторінки життя наших предків. Суспільствознавство все ближче й ближче підходить до усвідомлення тієї фундаментальної за значенням обставини, що духовний світ людини за всієї своєї гаданої вторинності, похідності від матеріального буття становить один з найважливіших факторів існування і поступального розвитку людства. Самовільна чи несамовільна недооцінка, не кажучи вже про саме ігнорування цього, неуникно обертається ущербністю і навіть необ'єктивністю загальної картини. Більше того, самі базисні явища соціально-економічного порядку у більшості випадків не можуть бути правильно зрозумілі у відриві від найтіснішим чином пов'язаних з ними феноменів духовної культури.

З такої точки зору глибоко закономірно, що по мірі розширення досліджень середньовіч-них і новочасних ремесел дедалі більше увагу дослідників привертає саме світогляд ремісників, бо ясно, що вивчення тільки економічних аспектів не дозволяє повністю відтворити картину ремесла. Гончарство є одним з найтрадиційніших занять людини; ще наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст. воно зберігало чимало матеріальних і духовних прикмет середньовіччя. І разом з тим воно є найменш дослідженим.

До того ж, результати попередніх досліджень західноєвропейських вчених-керамологів невідомі широкому загалові науковців України. Даний реферат є спробою відреагувати на актуальність даної теми, запропонувавши на розгляд деякі етнографічні розробки європейської керамології.

Керамікою як феноменом культури, семантикою і символікою керамічних виробів, роллю і місцем гончарів у суспільствах різних країнах і народів у своїх численних працях цікавилися Г. Сейвідж, Х. Ньюмен, Й. де Клевін, П. Еберхард, М. Пенкала, В. Шойфлер, Ш. Спейт, Р. Ллойд, М. Гімбутас, М. Еліаде, В. Гебауер, Р. Берендс, Р. Воссен, В. Еберт, Д. Дрост та інші етнологи, мистецтвознавці й історики культури. Окремо варто виділити праці німецьких дослідників К. Кокошки, В. Метцгера, Е. Остерло-Гессат, присвячені фігурній покрівельній кераміці, написам і малюнкам на кахлях та черепиці, їхній семантиці та ролі в духовній культурі, хоча багато що з цього все одно залишається недостатньо дослідженим. Праці Р. Вайнхольда покликані висвітлити як мистецькі традиції і сучасність у кераміці Східної Німеччини («Кераміка у НДР: Традиція і сучасне» (Ляйпціг, 1988, у співавторстві), так і роль кераміки в історії світової культури («Глина у багатьох іпостасях: Культурна історія кераміки» (Ляйпціг, 1982).

Натомість книга шведської дослідниці Ані Нотіні «Європейське мистецтво гончарства : Ремесло з традицією» (Франкфурт-на-Майні, 1987) висвітлює дещо інші аспекти. В 1980-х ро-ках А. Нотіні здійснила низку етнографічних експедицій по Данії, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Німеччині, Франції, Іспанії, Греції, Угорщини, Португалії, Румунії. Метою їх було з'ясувати сучасний стан ремісницької традиції у країнах Західної Європи, соціальний статус гончарів, гендерний розподіл їхньої праці, традиційний асортимент виробів і їхнє місце у народній культурі, елементи стародавньої духовної культури, що досі побутують у багатьох гончарних осередках нашого часу, і нарешті, — показати самобутні творчі особистості мітців-гончарів, які бережуть традиції предків, присвятивши життя самобутньому ремеслу. Їхні обличчя — серйозні і ледь сумні, веселі і заклопотано-зосереджені — дивляться на нас із численних кольорових фото, якими щедро проілюстрована книга, що складається з їхніх інтерв'ю. Також праця А. Нотіні містить порівняльну таблицю форм горщиків і глечиків у країнах Європи, інструкцію з видобування і обробки глини, словничок фахової термінології, список літератури з технології гончарювання.Книга угорського керамолога Й. Сабадфальві «Угорська чорна кераміка» (Будапешт, 1987) написана у більш традиційному стилі. Це наукова монографія, присвячена феноменові «димленої» («чорної») кераміки в Угорщині (найвідоміші осередки її виробництва — Мезотур, Ходмезьовашаргель, Мохач). Праця Й. Сабадфальві містить історію «димленої» кераміки, опис загальної території її поширення (Центральна Америка, північ Південної Америки, окремі країни Африки й Азії, у Європі — в Данії, Нідерландах, Норвегії, Литві, частково в Німеччині й Австрії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Польщі, Румунії, Білорусі, Україні, Росії, Сербії, Словенії), розгляд історії угорських гончарних осередків, технологію виробництва «димленого» посуду, його асортимент і застосування, опис традиційної орнаментики і технології орнаментування, бібліографію, альбом ілюстрацій. «Димленій» кераміці присвячена також стаття Й. Сабадфальві. Праці об'єднує ретельність дослідження, цікавість до гончарства як до явища як матеріальної, так і духовної культури, відсутність соціально-економічних абстрагувань, повага до культурних традицій народів Європи. Книги А. Нотіні та Й. Сабадфальві, насичені вагомим фактичним матеріалом, цілісні за стилем і логікою викладу, є чудовим зразком методології для вітчизняних дослідників.