Традиційне гончарство Європи
wenn was Gutes drin ist»
«Людина й глечик з бідної глини, можуть, однак, прославитися, якщо є щось хороше все-редині» [3, с. 132]. Такі ж чи подібні написи стрічаються на домашньому посуді, мисках та гле-чиках [3, с. 129]. На черепиці ХVІІ-ХVІІІ ст. у Німеччині часто траплявся віршик-прислів'я:
«Ich bin von erd und Thon
und du mensch bist auch davon»
(«Я — з землі та глини, і ти також звідти, людино») [7, с. 45].
Ці сентенції писалися, ясна річ, самими майстрами, відображаючи світогляд їхніх замов-ників, навряд чи залежний від офіційної релігії та ідеології, не стримуваний жодними постула-тами. Маленький глечик — «загадка» (puzzle jug), виготовлений у ХІХ ст. Джоном Смейлом з Ленгтрі (Велика Британія), розкриває дещо з його простої філософії:
«No art like Potters can compare
We make our pots with what we potters are.
John Long Potter Bideford July 2 1803»
(«Жодне мистецтво не може зрівнятися з гончарським, ми робимо наші горщики з того, чим ми, гончарі самі є. Довгий Джон Гончар. Байдфорд, 2 липня 1803») [4, с. 46].
Звідси дуже легко перекинути місток від антропоморфізації гончарних виробів до антро-погенезу і Бога, що ліпить Першолюдину з глини. Кахля гончарської родини Відманн, виготов-лена в Хаймшаймі (Німеччина) перед 1750 р., що зберігається в Музеї землі Баден-Вюртемберг в Карлсруе, пояснює:
«Got der Schöpfer,
war der erste Töpfer»
(«Господь — Творець, який був першим гончарем») [5, с. 7]. Подібне зустрічаємо на ках-лях печі з Хольцгерлінгена (1796), виготовлених кахлярем Йоганном Каспаром Шмідом (збері-гаються у приватній колекції):
«Got unser Schöpfer,
der war der erste Töpfer»
(«Бог, наш Творець, який був першим гончарем») [7, с. 91].
Уявлення про Бога як про горшечника, гончаря було поширене за середньовіччя як у Захі-дній, так і в Східній та Центральній Європі (наприклад, екзегетичні тексти ХVІІ-ХVІІІ ст.: Клі-ментій Зіновіїв, Михайло Андрелла-Росвиговський (Україна), Аввакум Петров (Московщина)). Цей антропогоністичний міф визначив престижність гончарського ремесла у суспільстві, зара-ховуючи його до святих, благочестивих діянь.
Стародавня пісня чеських гончарів також стверджує, що гончарство є нині найстарішим ремеслом на світі і бере свій початок від створення Адама [10, с. 51]. Тут ще справа в тому, що в окремих регіонах Європи гончарство вважалося нечистим, презирливим ремеслом. Втрата давніх знань, відхід від правічних традицій етносу, як гадають деякі дослідники, спричинювали інверсію народної свідомості, принижуючи його апологета — народного майстра-гончаря. Втім, можливе і інше обґрунтування віднесення гончарства до категорії «нечистих», «безчесних» професій: вірування у певну надприродну силу гончаря-жерця, оточення його ремесла побожним страхом. Будучи адептами стародавніх правічних язичницьких культів, після прийняття Європою християнства як державної релігії гончарі опинилися неінкорпорованими до християнської системи сакрального. В той же час їхній фах виключав можливість профанічної атрибутації. На користь такого припущення свідчить той факт, що в ряді європейських країн — Польщі, Словаччини, частково в Україні і Білорусі — «нечистість» гончарського ремесла пов'язувалася передосім не з фізичною чи ритуальною «нечистотою», а з «нечистою силою», і часом мирно уживалася з визнанням високого суспільного статусу гончаря.1488 року королівською постановою було затверджено мотив Адама і Єви як герб гонча-рів Чехії, що зайвий раз посилило народні погляди на гончарство як на найдавніше в світі ремесло. Чеський дослідник-керамолог Владимир Шойфлер гадає, що ця королівська постанова якраз і мала на меті підвищити суспільний статус гончарів, вилучивши гончарство з-поміж «нечистих» занять та професій, включивши його до системи християнських цінностей. Зображення Адама і Єви стало типовим чеським гончарним символом і часто трапляється у гончарській геральдиці, а також на кахлях і горщиках аж до ХІХ ст. (пор. кахлю ХІХ ст. з Чеської Тржебови (Чехія), що зберігається у тамтешньому міському музеї, та горщечок, вкритий світлою поливою, із Гожіцької області (Чехія), що зберігається у міському музеї Горжіце [11, с. 74, 98, 164, XLIII, XXXI].