Традиційне гончарство Європи
В Угорщині мистецтво гончарювання також передається від батька до сина протягом кі-лькох поколінь, прикладом чого може бути рід Фазекаш з Надудвара. Жінки там займаються декоруванням, в Надудварі не прийнято. Що жінки гончарювали, хоча нині з цього правила бу-вають винятки [6, с. 94]. У Каруагу фах теж передають синам, хоча беруть також підмайстрів (на 4 роки). У ХІV ст. гончар був важливою особою в угорському селі, у ХVІІІ-ХІХ ст. угорське народне мистецтво переживало розквіт ужиткової кераміки [6, с. 146]. Зяті тамтешніх гончарів переймають фах тестів. Жіноцтво займається розписом, але чоловіки також можуть малювати [6, с. 160]. В Сексарді (Угорщина) тарілки розмальовують чоловіки. На селянських подвір'ях глеки для вина чіпляли під дахом для краси, проте й це мало власне обґрунтування. Колись за часів релігійних переслідувань могли дозволити хрестити своїх дітей не в церкві. Тоді свяще-ника приводили до себе в дім, він приносив з собою із церкви святу воду і хрестив дитину бла-гословленою водою із щойно зробленого, красиво розписаного глечика для води. Цей глечик більше не використовували, а вішали його на такий борт під дахом. Якщо родина була благос-ловенна кількома дітьми, з часом вона отримувала також красиво прикрашені стіни. Згодом підвішені глеки для вина увійшли в моду, і їх почали просто купувати, щоб прикрасити дім або щоб зробити подарунок [6, с. 174]. Це звичайно, сприяло зростанню важливості і авторитету гончаря в суспільстві, як і увага до гончарства з боку коронованих осіб. У ХVІІІ ст. Марія Тере-зія, королева Угорщини і Богемії, подарувала гончарям землі Сексард глинище [6, с. 174]. У Сексарді гончарний фах майстри передають своїм синам і зятям вже понад три століття. Існує попит на вироби певних гончарів: старі люди, що звикли їсти з тарілок одного й того ж майстра, коли тарілка розіб'ється, посилають онука замовити нову [6, с. 174]. Угорські гончарі поділялися на три великі групи: 1. «Горшечники» (fazekas) — гончарі, що робили кухонний посуд; 2. «Глеківники» (korsos) — гончарі, які виготовляли високі, так звані прямостійні посудини; 3. «Мисочники» (tálas) — гончарі, які виготовляли низькі і широкі посудини — передовсім, миски й тарілки [14, с. 51].
При розгляді тенденцій традиційного європейського гончарства ми можемо зробити деякі висновки. У більшості країн Європи гончарство було традиційно чоловічим ремеслом. Жінки або зовсім ним не займалися, або були задіяні на допоміжних роботах. Подекуди зберігалося архаїчне жіноче гончарство — без круга. Нині спостерігається прихід жінок у це ремесло. Про-фесійні знання гончарів концентрувалися у ремісничих родах, передаючись з покоління в покоління. Часом носіями таких знань виступали не родини, а цехи — ремісничі корпорації, що поповнювалися учнями. Гончарі традиційно посідали високий щабель у суспільній ієрархії, їхнє ремесло відносили до шанованих, «високих» і «чистих» (у деяких країнах були, втім, винятки), гончарством не цуралися займатися священики, ченці і черниці. Самі гончарі країн Європи теж дуже високо цінують власний фах, щиро люблять прадідівське ремесло, вірять у його майбутнє.
Розділ 2
Асортимент виробів гончарів ЄвропиЯк правило, при розгляді гончарського ремесла якоїсь однієї країни найбільше уваги при-діляється продукції гончарів. Кераміка є предметом розгляду мистецтвознавців, етнографів, маркером археологічних культур, етнічним покажчиком.
Кожна країна Європи, звичайно є, має свій традиційний набір виробів з глини, котрі ма-ють застосування у побуті. Так, у Греції в глиняному горщику запікають в печі півника [6, с. 14]. Для напоїв греки виготовляють посуд у вигляді птаха (kanata pouli) [6, с. 19]. Для олії — великі горщики [6, с. 74]. Такі ж самі, тільки довгастіші — для вина [6, с. 76-74]. У круглій, пласкій мисці з вінцями, як у горщику, варять на вогні м'ясо, великий глиняний чан (glastra), призначається для квітів в саду [6, с. 170]. Виробляють також горщики з прозорою поливою всередині — для оливок і сиру [6, с. 171], глеки для води (stamna), у яких вода впродовж цілого дня зберігається чистою і свіжою [6, с. 171]. Колись попит на такі глеки був визначальним для прибутків ремісників [6, с. 14].
Німці виготовляють полив'яні горщики з покришкою, щоб готувати у печі кислу або чер-вонокачанну капусту, кавники, глеки й глечики, маслянки, посуд для зберігання припасів, фор-ми для пирогів, чашки й миски, глечики для вина й води, глеки для води чи горілки, посудини зі зйомною верхньою частиною, у якій збирається масло [6, с. 166-167, 170].
В Румунії угорці у глиняному посуді традиційно варять м'ясо і капусний суп [6, с. 20] . Такі посудини (oale) мають дві ручки по боках, оздоблені білим ангобом, продряпаним і розма-льованим декором, вкриті шаром прозорої поливи [6, с. 22]. Посудини, в яких чоловікам приносять суп чи боби (oala pentru dus mincare la cimp), — ще один традиційний їх виріб [6, с. 22]. Весільна тарілка (far furie) для традиційної весільної страви з м'яса і овочів (sarmale). Зображення птаха у центрі такої тарілки має виразні корені в угорській традиції, яка в Байа Маре змішується з румунською [6, с. 23]. Глеки для вина (cana de breaslǎ) вкриваються чорною поливою, на них — ліпний орнамент у вигляді змії [6, с. 24]. Румуни з Біхара (західна Румунія) виготовляють великі обв'язані посудини з покришкою й ручкою для капустного чи бобового супу — традиційної їжі на похоронах (oalǎ de pomana) [6, с. 50, 52 (мал.)]. Виготовляють глеки для води (ol), вина (cana), посудини для варіння (oalǎ) [6, с. 55, 135]. В Хальмагелі (Румунія) виготовляють великі миски(blid mare) [6, с. 64], полив'яні форми для пирогів (forme de colac). Гончарі, звичайно ж, вживають у господарстві посуд власного виготовлення. [6, с. 65-66].