Традиційне гончарство Європи
Провансальські гончарі виготовляють глеки для води (cruche provençale) із сяючо-жовтою, зовні дуже блискучою поливою, і вогнестійкі миски (terrine) з прозорою поливою на внутрішній стороні [6, с. 98, 100-101], прямі високі горщики (marmite haute ronde), круглі миски з ручкою (terrines), каструльки з ручками (poélon normal, poélon suisse), все з вогнестійкої глини. У ручки звичайно вставляють шматок дерева, щоб користувач не обпікся [6, с. 103]. Також у Валларіусі виготовляли горщики для квітів (jakre a fraises) [6, с. 155].
У багатьох фінських родинах є звичай їсти традиційну різдвяну страву — солодку рисову кашу — у глибоких глиняних чашках [6, с. 44]. Східнофінська (карельська) гончарська традиція узагалі спеціалізується на посуді для варіння їжі. Східно- й західнофінська традиції гончарювання виникли у ХVІІІ ст. Первісно російська, східна традиція виходила з того, що в кухні був не камін, а лише піч, у якій готували всю їжу. Кожного дня у ній випікалися млинці, пироги і хліб. Мурована піч мала багато місця для випікання хлібу, і для горщиків, і місце для відкритого жару, над яким можна було повісити триногий казанок. Господарська кераміка, ясна річ, користувалася попитом. За західнофінським звичаєм, їжа готувалася у відкритому каміні, в горщиках, які висіли на гаку. Вже в пізніші часи з'явилася плита, на якій кухонний посуд для варіння ставився прямо на залізну накривку. Багато разів на рік був великий день випічки, і хліб зберігався у вигляді сухарів. Через це відповідна домогосподарська кераміка тут виглядала інакше [6, с. 136].
Італійці роблять глеки для вина й води (truffa), глечики для вина (vasella) і посудини, у яких готують коричневі боби (pignatto), вогнестійкі посудини з покришкою для варіння (stufarola), зокрема, для традиційного півника в горщику з томатами, глиняне сито (scola pasta) для овочів або макарон, вогнестійкі горщики для страв (soletto, чи також називається tegame), спеціально для традиційної великодньої страви — пирога «Torta di Pasqua», який готується із солоного тіста з яйцями і сиром [6, с. 61]. Глек для води чи вина (brocca) — з довгою шийкою і двома ручками — все ще вживаються у повсякденні [6, с. 63].Іспанські гончарі (Убеда) роблять глеки для вина й води (jarra de artesania) [6, с. 26], анго-бовані глеки для олії та оцту (alcuzas), декоративні глеки (zaira), глечики для вина (tarro de vino) [6, с. 28], глечики, у яких можна вчиняти тісто (orzas), глеки для води (cantaro), супниці з чашками (cuenco, чи cunca y sopera) на гачечках [6, с. 29-31]. Гончарі з Гранади — нащадки мусульман — роблять кавники (cafetera), глеки для води (cantara), ємкості для вина, свинини, салямі чи води з покришкою (orza), карафки для вина й оцту (jarzo), арабські декоративні глечики в старому стилі (anfora arabe), і глеки для води (jarro de aqua) [6, с. 106]. В Убеді також роблять глеки для води (cantero) [6, с. 125] , глеки для вина за арабською моделлю (azumbre) і ще багато чого — усього 77 сталих моделей [6, с. 124, 129]. В Ля Рамбля (Кордова) теж роблять глеки для води (botijo) [6, с. 150]. В Байлені виготовляють миски (lebrillos) з прозорою пливою, горщики для зберігання запасів (orzas) [6, с. 182].
Португальці з Барцелоса роблять тарілки чи пласкі миски (prato) розписані мотивом двох риб, квітів, птаха, горщика для зберігання запасів (boiǎo), гриль для ковбасок (chouriceira), вог-нестійкі форми (lisboa), глеки (caneca), вогнестійки горщики (tacho) [6, с. 42]. В Ух'а (Португа-лія) роблять неполив'яні горщики для квітів (vasos) великі миски, глеки (cantaros) з ручкою для води, оливок чи сардин і поїлки для курей (bebedouros) [6, с. 142], кавники (cafeteira), маленькі глиняні пічки, щоб смажити каштани (fogareiro or assador de castanhas), у яких, якщо зняти вер-хню «чашу» і поставити решітку, можна смажити сардини, коробочки для письмового приладдя (caixa) [6, с. 145].
Шведи роблять спеціальні маленькі мисочки для кислого молока (filbunksskal), миски для молока (mjolkfat), горщики для мармеладу (syltkrukor), тарілки, підставки для горщиків, кружки і чашки для молока, горщики для квітів, миски для тіста і чашки, гірчичниці (senapsskal), у які кладуть велику залізну кулю і ставлять на коліна для катання, щоб перемолоти. Також виготовляють пивні бокали старовинної моделі [6, с. 173].
Угорці в Надудварі роблять великі «димлені» миски з ручками (gomolya tál), які вживають як супниці чи для приготування сиру, глеки для вина, молока й олії (boros kancso, tejescsutor, vizes kanla) [6, с. 97], глеки у вигляді чоловіків в національному вбранні (miska-kaneso), скарбнички, табакерки і цукерниці у вигляді голів [6, с. 160]. Гончарі з Сексарда виготовляють великі «lakodalmas fazek» — вид кухонного посуду, у якому готують гуляш на весілля [6, с. 174], там же, роблять глеки для вина (boros kancso) в хабанському стилі [6, с. 175]. Один з найтиповіших виробів «димленої» кераміки є глек для питної води (korso) з решіткоподібним ситом у шийці. Так глеки, як «димлені», так і інші неполив'яні, використовувалися підчас польових робіт, оскільки в них питна вода була завжди холодною через повільне випарювання рідини, яка проникає через пори стінок. Глеки для питної води із решітчатим ситечком у шийці відомі в Угорщині з ХІІІ ст., численні їхні варіації поширені по всій країні [14, с. 51-53]. Іншу велику групу посудин для води утворюють глечики без решітчатого сита, з дещо ширшою шийкою (kanta, у Мохачі називається bendis) [14, с. 53-54]. Також характерними для «димленої» кераміки є різноманітні глечики, горщики для молока і для готування страв, посудини для виробництва свічок, миски, сита і ситечка, горнята, фляжки, горщики для квітів, ступки, місткості для пряностей і мила, тарілки, покришки, поїлки для курей чи качок [14, с. 54-57].
Варто відзначити також виробництво глиняних іграшок. Перед Другою світовою війною фінські гончарі виготовляли півників-свістунців (kukkopilli) без ніжки і продавали їх випаленими та неполив'яними як дитячі іграшки. Тепер вони мають ніжку і розмальовуються у червоне й чорне лаковими фарбами [6, с. 44].