Традиційне гончарство Європи

Гончарі комітатів Ваш і Зала в західній Угорщині на вимогу своїх покупців малюють на стінках глечиків для молока хрест, щоб захистити молоко від відьомських чар [1, с. 83-84]. Йо-жеф Сабадфальві пише: «Додатково до згаданого досі посуду є також задимлені глечики для молока (tejesfazek, tejesköcsög). Це високі пузаті посудини і, здебільшого, з ручкою. Вони виго-товлялися на Великій Рівнині, наприклад, у Мезьотурі та Надудварі, але також у Подунав'ї, там, в основному, без ручки. Оскільки народна віра знає уявлення, що корови легко можуть бути зачакловані, гончарі часто наділяли молочні глечики хрестами» [14, с. 56]. Така магічна позначка не є особливістю виключно угорського (і українського) гончарства. Хрестовидний знак трапляється на вінцях пізньосередньовічного австрійського посуду. Керамолог Аксель Штеєнберг (Швеція) описує датський середньовічний глечик, на шийці якого видно сліди двох хрестів [13, с. 392].

Грецькі гончарі перед тим, як зачинити заповнене горно, завжди його хрестять [6, с. 14]. Перший горщик, який вони ставлять у піч, мусить при виготовленні стояти над шматком хліба — тоді випал вдається. У верхній частині горна вони ставлять маленьку глиняну фігурку — вона утримує зло на відстані —, і нарешті, коли горно зачиняють і закладають, його хрестять. Робити це не забувають ніколи, все це робиться, за словами самих гончарів, ніби автоматично, як умивання вранці. Розповідати чужим про ці ритуали не прийнято [6, с. 70].

Датські гончарі, як і українські та чеські, не люблять, коли приходить під час роботи цілий виводок жінок-домогосподарок — «вони стають такі схвильовані, що легко щось стається…». Раніше на гончарному крузі креслили хрест, коли було свято — це повинно було допомагати від нещастя і кобольдів (германського аналогу нашого домовика). За старим звичаєм, не слід забувати покласти у ще не готовий виріб вологу губку, коли хочеш зробити перерву. Якщо забували про хрест чи губку, мусили на знак покари поставити всім у майстерні пиво — а це робили, звісно, неохоче. Раніше перед кожним випалом робили також маленьку фігурку з хрестом на ній і ставили її у горно — невдалий випал був врешті-решт, справжньою катастрофою, якщо врахувати, що випалювали лише чотири-п'ять разів на рік. Для певності датські гончарі ще й сьогодні виготовляють глиняні фігурки і креслять хрести [6, с. 121]. Норвезькі гончарі також ніколи не забувають, коли закінчують працювати за кругом, вмочити пальці у воду і намалювати хрест на крузі, як це робили ще їхні діди і прадіди. Це робиться, щоб утримати кобольдів на відстані. Інакше «підземні» можуть спричинити у майстерні, якусь прикрість — закип'ятити поливу або під час випалу залишити сліди ніг на випалу. Норвежці вірять, що у кожного гончаря є кобольди в майстерні [6, с. 156].

Гончарні вироби часто були часткою певних ритуалів. Вже мовилося про роль посуду у родинній обрядовості — на весіллі, похоронах, у календарній — при приготуванні великодних або різдвяних страв. Виготовлення глиняних іграшок теж колись певно, було приурочене до певних календарних днів чи періодів. Сліди цього збереглися у народів Центральної та Східної Європи. У північній Угорщині (комітат Земплин), наприклад, ліпили з глини фігурки тварин і пастухів — для ясел, які напередодні Різдва носили від дому до дому. Пізніше їх почали прода-вати як дитячі іграшки на ярмарках [1, с. 194, мал. 113].

Міф про створення людини з глини також мусив бути тісно пов'язаний із сакралізацією гончарського ремесла як Божого промислу. Але якою мірою його сприймали самі ремісники? Чи був він частиною традиційних ремісничих вірувань?Певною мірою відповідь на це дають напіси на гончарних виробах. Вони здебільшого є виявом щирого, безпосереднього релігійного почуття, не обтяженого канонами. Для таких на-писів характерне міфологічне осмислення, «обігрування» символічного зв'язку «любина — глиняний горщик». Так, на чорному глекові з Ходмезьовашаргелі (Угорщина, комітат Чорград), що зберігається у місцевому музеї Торньяі-Янош, написано: «Keszült 1827 dikev. Mit nezel oh Ember Lad'hogy Korso vagyok. Veled együtt en is Födböl valo vagyok» («Виготовлено у 1827 році. На що ти дивишся, о людино, поглянь, я — глек. Як і ти, я також зроблений з глини» [14, с. 5].

«Earth I am, it is most true.

Disdain me not, for so are you»

(«Я є глиною, і це найбільша правда. Не зневажай мене, бо й ти такий, як я»), — попере-джає напис на ранньоанглійській тарілці [12, с. 115].

На німецьких кахлях традиційно писалися вислови як веселого, так і повчального змісту:

«Mensch und Krug von armer Erden

können doch gerühmet werden,