Національне музичне академічне мистецтво в Україні: пріоритети репертуарної політики
Згадаймо хоча б монументальний балет В. Губаренка “Камінний господар” за однойменною драмою Лесі Українки, талановито здійснений А. Шекерою на межі 70-х років. Балет і його сценічна версія народжувалися у співпраці композитора і лібретиста Е. Яворського. Або ж – героїко-історичний балет Є Станковича “Ольга”, присвячений 1500-річчю Києва, який був балетним дебют композитора.
На хвилі перебудови на столичній сцені з’явився “Прометей” Є. Стан-ковича.
Названі твори піднесли національну хореографічну культуру на якісно новий рівень, відкривши шлях до утвердження симфонічного балету.
Проте сьогодні наші театри байдужі до українських балетів. Хоч і зросло нове покоління цікавих музикантів, які добре обізнані з сучасною європейською і світовою культурою, і могли б збагатити репертуар провідних колективів [28].
Деякі зрушення, аж ніяк не можна сказати значні, відбулися у 2005 році у постановці оперних вистав за творами українських композиторів.
У 2000 році спеціально для трупи Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької М. Скориком було написано оперу “Мойсей” на лібрето Б. Стельмаха за однойменною поемою І. Франка. Прем’єра відбулась 23 червня 2001 року під орудою автора. І от минулого року відбулася прем’єра цього твору на сцені Національної опери України. Приурочена вона до 150-річчя від дня народження І. Франка [5, 30].
24-ий сезон Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва розпочався творами, написаними спеціально для цієї трупи: веселим мюзиклом Ігоря Поклада “Як козаки змія приборкували” та балетом Є. Станковича “Майська ніч” в оригінальній постановці А. Рубіної [31].
Опера видатного українського композитора К. Данькевича “Богдан Хмельницький”, написана невдовзі після Другої світової війни, знайшла своє нове прочитання на сцені Донецького академічного державного театру опери та балету ім. А. Солов’яненка. Оперні поціновувачі назвали виставу яскравим явищем в українському мистецькому житті [32].
На перший погляд, перелік фестивалів, мистецьких акцій за участю українських композиторів, театральних вистав за національними творами свідчить про благополуччя щодо реалізації національного українського музичного продукту. Але це тільки на перший погляд. Адже всі названі музичні свята та фестивалі, хоч і відбуваються щороку, але ж тільки раз на рік! А кількість оперних і балетних вистав в музичних театрах вражає своєю мізерністю.
Втілення в життя національної ідеї засобами музичного мистецтва, пропаганда і популяризація української класичної та сучасної академічної музики, гідна її репрезентація як у світі, так і на теренах України вимагає щоденної і копіткої роботи. Успішне розв’язання цієї проблеми залежить виключно від музикантів, музичних колективі та музичних театрів в разі усвідомлення ними, що саме твори українських композиторів мають стати основою їх репертуару.
Про це йшлося на XII з’їзді Національної Спілки композиторів України, що відбувся у 2005 році. З’їзду передувала своєрідна увертюра - науково-практична конференція “Розвиток української музичної культури”, в якій було виокремлено серйозні теми для обговорення. Делегати наголошували на необхідності захисту української культури і дієвого використання її надбань. Було особливо наголошено на тому, що треба на державному рівні вирішити питання про обов’язковий відсоток національної музичної продукції (наприклад, 50%) на радіо, телебаченні та в концертних програмах виконавських колективів [10].Така пропозиція видається особливо слушною та своєчасною зважаючи на те, що митці, які брали участь в об’єднаному пленумі київських організацій письменників та композиторів, за участю Асоціації діячів естрадного мистецтва звернулися до Міністерства культури і туризму з вимогою створити професійну комісію для проведення атестації всіх вокально-інструментальних груп і перевірки їх пісенного репертуару. Національній раді телебачення і радіо вони запропонували строго вимагати відповідно до укладених угод впровадження на ліцензійних каналах високохудожніх українських програм, які б утверджували національну ідею незалежної України. На пленумі було підкреслено – неприпустимим, є те, що Перший національний телевізійний канал втратив своє національне обличчя і не відповідає вимогам щодо творчої орієнтації у реалізації необхідних змістовних програм національного спрямування. А у листопаді цього року було створено раду з питань розвитку сучасної музичної культури, до складу якої увійшли директори провідних FM-станцій, музичні продюсери, представники рекорденгових компаній. Але йдеться про розвиток і підтримку національного музичного продукту в царині естради та популярної музики, а академічне музичне мистецтво такої підтримки з боку держави не має [33, 34].