Національне музичне академічне мистецтво в Україні: пріоритети репертуарної політики
В умовах стрімкого перетворення навколишнього середовища, соціальних інституцій, побутового укладу, спричиненого як розвитком сучасної цивілізації, так і глобальними геополітичними змінами, саме культурі відводиться роль визначного фактора творчого життєвого устрою, невичерпного джерела суспільних нововведень. Одним з найголовніших чинників взагалі культури в Україні завжди була музична культура.
У всі часи ставлення до національної музичної культури, ступінь її затребуваності у суспільстві було певним віддзеркаленням державної культурної політики. За сумою артефактів завжди проглядалися ті чи інші загальні тенденції державного культуротворення. Музичне сьогодення України становить особливий інтерес. Адже нині є всі підстави для зміни свідомості людства, яке вступило в ХХІ ст., для прояву, омріяної віками, свободи творчої особистості [1].
На теренах України жили і творили такі славетні українські композитори, як М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель, які залишили неперевершені зразки хорових творів, П. Ніщинський, М. Вербицький, які писали твори для музичного театру. Але найвидатнішою постаттю в українському національному мистецтві був і залишається сьогодні М. В. Лисенко, який залишив нам величезну музичну спадщину. Протягом свого творчого життя він написав сотні творів, започаткував або творчо розвинув всі музичні жанри: оперний і симфонічний, кантатно-ораторіальний і хоровий, камерно-вокальний і камерно-інструментальний. Композитор був засновником національного руху в українській музиці. Творчість М. Лисенка створила підґрунтя для дальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва – М. Лисенком були створені засади професійної музичної освіти в Україні. Він виховав цілу плеяду учнів – композиторів, які наслідували вчителя, сприяли розквіту музичного мистецтва в Україні. Серед них М. Леонтович, Я. Степовий,
К. Стеценко, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, а пізніше – А. Штогаренко,
К. Данькевич. Ці композитори вивели українську професійну музику на світовий рівень симфонізму, на новий рівень музичного мислення і були творцями сучасної національної композиторської школи. Їхніми послідовниками стали Є. Станкович, Л. Дичко, В. Сильвестров, М. Скорик, І. Карабиць, О. Кива, О. Костін і, звичайно, композитори нової генерації, серед який Г. Гаврилець, І. Щербаков, В. Рунчак та багато інших. Це список можна було б продовжувати і продовжувати. Але навіть з такого далеко не повного переліку прізвищ українських композиторів видно, яку яскраву і вагому частку вносить українська національна академічна музика у світову скарбницю музичного мистецтва [2].
Водночас, сьогодні українське музичне академічне мистецтво як таке в світі представлене лише українськими виконавцями – мистецькими колективами та окремими артистами-музкантами. Що ж до доробку українських композиторів (і класиків, і наших сучасників), то їхні твори світовій спільноті майже не відомі. Під час гастролей з репертуару українських виконавців та мистецьких колективів виключаються твори української національної музики [3].
Ось хоча б такі приклади. Гастрольний репертуар симфонічного оркестру Національної філармонії України у 2005 році складали твори
А. Хачатуряна, Р. Штрауса, Г. Малера, Ф. Ліста, П. Чайковського,
С. Рахманінова. Жодного твору українських композиторів [4].
У репертуарі гастролей Національної опери України у Туреччині, Австрії, Німеччині, Японії опери “Турандот” Дж. Пуччині, “Борис Годунов” М. Мусоргського, “Аїда” Дж. Верді, “Кармен”Ж. Бізе, балети “Попелюшка” С. Прокоф’єва, “Дон Кіхот”Л. Мінкуса та прем'єрна вистава “Віват, Моцарт!”. Знову бачимо, що ані української оперної класики, ані творів сучасних українських композиторів [5].
Жодною мірою не можна заперечувати прагнення мистецьких колективів демонструвати свій високий виконавський рівень на зразках світової музичної класики. Але логічним і природнім було б колективам, що мають високий статус національних, репрезентувати зарубіжному слухачу і глядачу хоч дещо із набутків українського національного музичного мистецтва. Тим більше, що українські музиканти у своєму доробку мають твори національних композиторів. Так, на приклад, симфонічний оркестр, керований М. Дядюрою має в своєму репертуарі такі твори вокально-інструментального жанру як “Український реквієм”, чи монооперу “Ніжність” В. Губаренка тощо [4].
У політиці і в економіці Україна прагне вибороти своє місце в Європі й у світі. На це йдуть великі зусилля. Це ж саме має відбуватися і в мистецтві взагалі, і в музичному мистецтві зокрема. Україна не одержить визнання країни, гідної до вступу в ЄС чи взагалі до Європи без визнання її культури і мистецтва [3].Водночас, аналіз репертуару мистецьких колективів свідчить про значне зниження інтересу до національного академічного музичного мистецтва на теренах України. Йдеться про те, що в театральному та концертному репертуарі твори національної класичної та сучасної академічної музики представлені не в достатній мірі і не являють собою основу репертуару.