Національне музичне академічне мистецтво в Україні: пріоритети репертуарної політики

Вже сама назва фестивалю – “Київ Музик Фест” – засвідчила, що Київ відтепер – не “музична провінція імперії”, а самодостатній культурний центр з високим, конкурентноздатним у світі рівнем композиторської творчості, виконавства і здатний стати в один ряд зі світовими музичними столицями, як наприклад, “Варшавська осінь”, “Празька весна” тощо.

Певною мірою народження “Київ Музик Фесту” стало реакцією на кризові явища в музичній культурі. Фестиваль сприяє суттєвому пожвавленню музичного життя, перевищуючи роль “демонстрації творчих досягнень” спілчанських пленумів, розширює інформаційні рамки. Сучасна музика репрезентується поруч із класикою, тим самим підвищуючи загальний емоційно-естетичний рівень фестивалю (за рахунок творів, що витримали випробування часом). Неабияке значення має акцентуація саме на вітчизняній класичній спадщині (твори М. Колачевського, М. Лисенка, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького та ін.). Фестиваль стимулює народження багатьох “талановитих” творів: “виконуватися” на “Фесті” стало престижним для композитора. Саме тут уперше прозвучали такі визнані композиції, як Симфонія-елегія “Ворзель” Л. Грабовського, “Молитва Катерини” І. Карабиця, “Поема скорботи” Є. Станковича, симфонія “De profundis” В. Губаренка та багато інших [16].

За 16 років існування “Київ Музик Фест” переживав різні етапи – сприятливі й не дуже, але здобув і затвердив реноме найголовнішого в країні фестивалю академічної музики. У кризовому 1996 р., коли фінансове становище було особливо важким, і до останнього часу існували сумніви щодо можливості його проведення, постійний директор “Фесту” І. Карабиць писав: “Київ Музик Фест” став невід’ємною складовою культурного життя столиці. Уже хоча б тому мусимо будь-що витримати! Заради мети, яку поставили перед собою”. Й усі роки він самовіддано служив цій справі. Безперечно, кульмінаційним за насиченістю і різноманітністю програм став 12-й “Фест’2002” – останній в його житті. Наступний – тринадцятий – фестиваль став першим, який відбувся вже без І. Карабиця (хоча багато акцій було задумано ним) і був присвячений його пам’яті. К. Карабиць, який замінив батька і разом з М. Скориком та О. Голинською очолив “Київ Музик Фест”, вивів його на нову орбіту [16, 17].

Попри всю стабільність загальної концепції та утвердження традицій, кожне проведення фестивалю має свої неповторні особливості: в залежності від атмосфери, що панує в суспільстві, від основних тенденцій культурного життя країни формується його мистецьке обличчя.

Фестиваль представляє собою своєрідний зріз сьогодення української музики. Адже на ньому звучать твори активно діючих композиторів різних поколінь, починаючи від заслужених ветеранів (І. Карабиця, Я. Цегляр,

Б. Яровинський, В. Кирейко, Л. Дичко, В. Сильвестрова, Є. Станковича,

М. Скорика) до початкуючої молоді. Звичайно, вагоме місце в концертних програмах посідають опуси визнаних майстрів, чиї імена добре відомі світовій мистецькій громадськості [18].“Київ Музик Фест” є своєрідною лабораторією музичного мистецтва. Так, музикознавці, відзначали, що спектральний аналіз концертів “Київ Музик Фесту” віддзеркалив кризові явища в українському симфонічному жанрі в середині 90-х років, що свідчить про непопулярність симфонічного жанру, оскільки він є трудомістким і ніяк не підтримується державою, до чого звикла більшість наших композиторів-симфоністів, становлення яких відбулося за радянської системи “державного замовлення” й кредитування, а значить, і суттєвого стимулу для написання симфонічних творів [18].

Натомість, як відзначала критика, камерний жанр переживає справжній розквіт: велика кількість висококласних камерних оркестрів (“Київська камерата”, “Київські солісти”, “Archi”, “Рікошет” та ін.), ансамблів, музикантів-солістів спричинили народження численних творів (на кожному фестивалі кількість камерних концертів переважає). Позначені розмаїттям стилів, написані для найрізноманітніших інстру-ментальних складів, вони уповні віддзеркалюють калейдоскопічність картини сучасного світу доби постмодернізму [18].

Поява на українських теренах міжнародного музичного фестивалю у 1990-му році засвідчила знесення культурної “залізної завіси”, що протягом десятиліть відмежовувала Україну від навколишнього світу. Саме “Київ Музик Фест” уперше гостинно відчинив двері композиторам української діаспори, актуалізував їхні твори на історичній батьківщині. Відтепер вони отримали можливість особисто представляти свої твори українському слухачеві та встановлювати контакти з колегами, включатися в музичне життя України. В. Балей, Р. Савицький, І. Соне-вицький, М. Кузан, А. Мірошник, Ю. Фіала та Г. Кулеша, стали членами Національної спілки композиторів України [18].

“Київ Музик Фест-2005” представив понад 200 авторів, відбулося понад 40 заходів і 80 прем'єр (світових і українських), в числі яких –