Національне музичне академічне мистецтво в Україні: пріоритети репертуарної політики

Маємо констатувати, що до класичної національної музичної спадщини наші мистецькі колективи звертаються рідко і неохоче. Про творчу спадщину М. Лисенка (не враховуючи традиційних для вітчизняних театрів опери і балету “Тараса Бульби” та “Наталки Полтавки”) згадують лише підчас проведення Міжнародного конкурсу ім. М. В. Лисенка, який відбувається в Україні раз на чотири-п’ять років, – виконання твору славетного українського композитора є обов’язковим для конкурсантів [6].

До творчої спадщини інших композиторів-класиків звертаються час від часу, особливо з нагоди відзначення ювілейних дат. Так, відбулися урочистості та ювілейні вечори до 260-річчя М. Березовського, 250-річчя Д. Бортнянського, 120-річчя К. Стеценка, 110-річчя Б. Лятошинського, 100-річчя А. Штогаренка. Про нашу байдужість до скарбів мистецького спадку свідчить хоча б те, що лише минулого року на ювілейному вечері в Національній філармонії України вперше – через стільки років після написання! – прозвучали два духовні твори одного з найвидатніших композиторів ХVIII століття М. Березовського. Прем’єрні хорові концерти “Слава во вишніх Богу” виконав хор Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва, а “Тебе Бога хвалим” прозвучав у виконанні Національної заслуженої академічної капели України “Думка” [7, 8, 9, 10].

Твори сучасних українських композиторів найчастіше звучать також з нагоди ювілеїв та свят. Протягом останніх років відбулися авторські вечори М. Дремлюги, А. Караманова, Є. Станковича, М. Степаненка, Л. Колодуба, Л. Дичко, І. Карабиця, І. Щербакова, В. Губаренка, М. Скорика, В. Кирейка, Я. Цегляра, В. Степурка, В. Зубицького, Ю. Іщенка, О. Канерштейна, А. Філіпенка та ін. [10].

Було б перебільшенням твердити, що в Україні взагалі не звучать твори національної академічної музики. Так в сезоні 2005-2006 рр. Національною філармонією України започатковано цикл концертів “Вечори української музики. Спадщина і сучасність”. Метою цього заходу є повернення до життя творів, які давно не виконувалися. Крім того до програми Вечорів включено твори, які виконуються вперше в Україні, зокрема це і нові твори сучасних композиторів. До концертного циклу входять: прем'єра “Літургії Іоана Златоуста” М. Скорика, ліричні сцени “Монологи Джульєтти” В. Губаренка, реквієм “Бабин Яр” Є. Станковича на слова Д. Павличка. Але загальна тенденція є саме такою – національна академічна музика становить лише незначний відсоток в репертуарі мистецьких колективів [11].

Разом з тим маємо також відзначити, що в Україні творчо працюють і палкі прихильники української національної музики – виконавці та мистецькі колективи, які широко пропагують скарби українського музичного мистецтва.

Серед таких перш за все треба згадати М. Гобдича і керований ним муніципальний камерний хор “Київ”. Своєю творчістю Микола Гобдич та його хористи довели, що класичне мистецтво може бути суперуспішним – навіть в ужитково-утилітарному сенсі слова, навіть у себе на Батьківщині, де, як відомо, немає пророків… Інтенсивність концертного життя хору “Київ” виражена в кількості і якості хорових імпрез. Це – близько 900 концертів. Гастрольна географія колективу – 20 країн світу і має двадцять записаних повноцінних власних альбомів.

Хор, створений у 1990-му, М. Гобдичем від початку рухався шляхом новацій, що зовсім не було притаманно звичайним академічним колективам. На кожному виступі хору “Київ” можна спостерігати справжні аншлаги, оскілька кожна імпреза містить в собі якісь нові й несподівані “знахідки”. М. Гобдич є представником нового покоління диригентів, йому вдається “вдихнути” нове життя у найбільш консервативний жанр. Наскільки класичними є хорові вистави “киян”, настільки ж гнучкою є і репертуарна політика М. Гобдича. Репертуар хору – це справжній “золотий фонд” національної класики. Разом з тим в репертуарі хору органічно існує сучасна музика включно з авангардними опусами і фрі-джазовими п’єсами. Однак найбільш улюбленою перлиною хору “Київ” залишається музика українського бароко. Саме М. Гобдич сприяв справжньому відродженню призабутої за часів радянської влади спадщини М. Березовського, А. Веделя, М. Ділецького та інших майстрів доби українського бароко. Хормейстер приклав чимало зусиль, аби твори класиків бароко повернути із забуття і включити в культурний обсяг. За великим рахунком саме задля цього і був придуманий фестиваль хорового мистецтва “Золотоверхий Київ”, який щороку відбувається в Києві і виносить на розсуд слухачів ще й зразки хорового мистецтва сучасних авторів [12].Кожного року по закінченні “Золотоверхого Києва” складається враження, що фестиваль досяг своєї вершини, і щось поліпшити просто неможливо. Але кожна наступна імпреза не лише не розчаровує, а викликає щире захоплення й заслуговує найвищих оцінок у музикознавців та шанувальників хорового мистецтва. Не став винятком і нинішній хор-фест. На перший погляд, сценарій фестивалю, напрацьований у попередні роки, у 2005 році залишився незмінним: зібрання хормейстерів з усієї України, презентація щойно випущеного компакт-диску та нотної збірки, хорові антифони в Трапезній церкві Києво-Печерської Лаври, презентація регіональних хорових колективів, монографічне “заглиблення” у творчість одного з композиторів-класиків та наших сучасників. Змістовне ж наповнення перевершило всі сподівання — подив і захоплення викликала енергія й невичерпна фантазія незмінного директора фесту М. Гобдича. “Героєм №1” минулорічного хор-фесту став геніальний М. Леонтович. Тож і не дивно, що презентація супроводжувалася аншлагом, а представлена продукція —збірка духовних творів композитора та її запис на СD — миттєво розійшлися серед присутніх — надто-бо чудова музика! “Живим” продовженням презентації стало антифонне виконання “Літургії святого Іоана Златоуста” чотирма хорами: мішані хори “Київ” (диригент М. Гобдич) та “Кредо” (диригент Б. Пліш), жіночий хор педуніверситету “Павана” (диригент Л. Байда) та чоловіча капела ім. Л. Ревуцького (диригент Б. Антків).