Національне музичне академічне мистецтво в Україні: пріоритети репертуарної політики
Не зменшується інтерес київських композиторів і до камерної музики, розмаїття творів запам’ятовується – це і твори В. Сильвестрова,
І. Щербакова, І. Алексійчук, С. Бедусенка [21].
Для студентів-композиторів Національної музичної академії України фестиваль, окрім нагоди публічної демонстрації своєї творчості, є також чудовою можливістю реалізувати себе як професіоналів. Ще студентами свої твори демонстрували на фестивалі Д. Ареф’єв, О. Безбородько та інші представники молодого покоління композиторського цеху України.
Прикметним є те, що саме прем’єрами “Прем’єр сезону” стали свого часу балет Є. Станковича “Вікінги” в Національній опері України, "Севільські заручники" з музикою І. Щербакова в Київському Молодому театрі, комедія-балет “Міщанин-шляхтич”Ж.-Б. Мольєра на музику
С. Бедусенка в Театрі юного глядача на Липках [20].
Поціновуючи “Музичні прем’єри сезону” Л. Колодуб якось сказав, що він вважає це єдиний фестиваль серйозної музики в Києві. Композитор висловив занепокоєння тим, що українська сучасна музика мало звучить у філармонійних залах і в програмах виконавських колективів. “Музичні прем'єри сезону” разом з “Київ Музик Фестом” підтримують музичне життя столиці України [22].
“Київ Музик Фест” поклав початок музичного фестивального руху в Україні. Так, у рамках Фесту зародився “Міжнародний форум музики молодих”, який вже через два роки після створення перетворився на самостійну й самодостатню творчу акцію з високим міжнародним рейтингом, широким представництвом. На цьому фестивалі репрезентується творчий доробок новітньої генерації українських композиторів. У 2005 році це музичне свято відбулося вже вдев’яте. Фестиваль тривав десять днів, протягом яких було виконано понад 120 творів. Окрім концертів було проведено чимало супутніх і суміжних заходів, усі імпрези були доступні для широкого кола слухачів[1, 23].
Побувати хоча б на кількох концертах Форуму означало ознайомитись з широким спектром творчих тенденцій сучасного мистецтва. На суд слухачів було винесено твори А. Загайкевич (“Пори року на Майдані”), С. Лункова (“Меланхолія”), К. Оленич, А. Тормахової, М. Абакумової. В рамках Форуму був проведений “круглий стіл” “Місце академічної музики в урбанізованому суспільстві майбутнього”. Висновки, що їх для себе зробили учасники дискусії – як, зрештою, і слухачі концертів Форуму, – прості і лапідарні: в Україні є талановиті композитори і блискучі виконавці, є новостворена музично-фестивальна інфраструктура, культурна й мистецьки освічена аудиторія [24].
У перші роки незалежності в музичній культурі України активізувалися відцентрові процеси. Поруч із Києвом як найбільшим культурним центром країни у фестивальному русі постали Львів (у 1995 р. тут започатковано щорічний міжнародний фестиваль сучасної музики “Контрасти”) Одеса (у тому ж році тут народився міжнародний фестиваль “Два дні і дві ночі нової музики”) Харків (“Харківські асамблеї”). Окрім постійних фестивалів відбувалися й разові акції, наприклад: “Україна і світ бароко” (Київ, 1994), “Віртуози” (Львів, 1994), “Стравинський і Україна” (Київ-Луцьк-Устилуг, 1994) [1].
Все більшої популярності серед львівської публіки набуває Міжнародний фестиваль сучасної музики “Контрасти”. Якщо деякі акції перших років проведення фестивалю напівіронічно називали “музикою для обраних”, то сьогодні число слухачів зросло в геометричній прогресії: концерти фесту охоче відвідують молодь, студенти. Прилучаються високого мистецтва ті, хто зумів зламати в собі стереотип про академічну музику. Те, що музика новітнього часу дійсно складна і вимагає напруженої роботи думки, підтверджують навіть музиканти-професіонали. Про високий рейтинг “Контрастів” свідчить і рекордна кількість українських та світових першовиконань. “Контрасти” це справжній “Модерн-класік-прем’єр”. Слухачі мають змогу ознайомитись з творами “українського авангарду” – опусами В. Рунчака, О. Щецинського,С. Пілютікова та інших українських композиторів. У рамках львівських “Контрастів” було започатковано проведення монографічних концертів: Є. Станковича, В. Губаренка, В. Степурка, Б. Фільц та ін., які також стали непересічним явищем музичного життя України [24, 25].
Міжнародний музичний фестиваль “Два дні і дві ночі” – фестиваль модерної академічної музики був організований за ініціативи Одеського відділення спілки композиторів України. Відтоді він відбувався кожної весни вже одинадцять років поспіль. Ця музична імпреза, мозковим центром якої є композитор, піаністка, доцент Одеської академії музики імені А. Нєжданової К. Цепколенко, німецький диригент Б. Вульф та директор міжнародного фестивалю О. Перепелиця, об’єднує не тільки музикантів багатьох країн, а й різноманітні жанри, визначаючи основні напрямки його незвичайного дійства, спрямованого на “преференцію” особистості. Саме цим фестиваль в Одесі вигідно вирізняється від інших музичних форумів. За словами К. Ципколенко поява фестивалю — не випадковість, а результат роботи багатьох років. Раніше такі форуми тривали два-три тижні, і відбувалося по два-три концерти на день, а організатори “Двох днів і двох ночей” поставили за мету створити щось нове, неповторне. Цей фестиваль називають “форумом іновацій та парадоксів”. І дійсно, всі ці роки він вражав слухачів своїми неординарними програмами, в яких звучали твори сучасної академічної музики вітчизняних і зарубіжних композиторів. Протягом 48-годинного музичного марафону тут, зазвичай, звучить близько 100 музичних творів, серед яких принаймні п’яту частину складають світові прем'єри.